|
Пішов чоловік із жінкою в поле громадити сіно. Те поле було під лісом. Громадили вони, громадили, а чоловік і каже жінці:
— Гай я піду в ліс по гриби.
— Та йди, — каже жінка.
Пішов чоловік та й нема його, та й нема.
Дивиться жінка, іде з лісу пес. Та й до неї підбігає. А жінка його граблями по голові. І відігнала від себе. Пес пішов назад у ліс.
Через якийсь час іде з лісу її чоловік. А жінка йому: «Я тебе стільки чекала. Я вже голодна. Сідаймо обідати». Сіли вони, пообідали, а чоловік каже:
— Жінко, щось пече мене на голові. Подивися, що там таке.
Дивиться жінка, а в нього в голові зубок із грабель,
— А це що, чоловіче?
— А це, — каже, — те, що якби не рута, та й не тоя, ти була б до смерті моя.
Та ліг він і вмер з тим зубком у голові. Зачарував його хтось у лісі.
|
У народі побутує повір'я, що рослини рута і тоя використовуються при чаклуванні.
Якби не рута та й не тоя. Невказані сюжети. Записано 15 травня 1977 року в селі Владичній Хотинського району Чернівецької області від Якова Івановича Тимчука (1910 року народження, інвалід Великої Вітчизняної війни).
Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.
|
|