|
Був собі великий багач, а бідний у него робив. Прийшла весна, робить бідний у багача, оре, сіє. Та й питає багача: - Коли мені дасте волів виорати город? А багач каже:
- Чекай, най я собі повесную, а тоді тобі дам.
Багач собі повеснував, а то, знаєте, надворі стало гаряче, на городі повиростали бур'яни. Вже пізня весна. Та й каже багач:
- Гай бери воли та йди орати собі.
Оре бідний, та й прийшло полуднє. Так гаряче надворі. А бідний дав волам студеної води, їх напала кров, і вони погинули.
Багач прийшов подивитися, кілко він зорав. Дивиться, а воли лежать.
- Що ти наробив? Чого воли поздихали? А бідний каже:
- Я дав води.
- То, - каже, - не води треба було їм давати, а треба було давати їсти. То піде твоя хата та й город за ці воли. Ходи зо мною на суд.
Ідуть вони, та як би до Снятина. І здибають гуцула, що везе в село на продаж дошки. А йому кінь упав і лежить на дорозі. Каже гуцул:
- Ґазди, поможіть мені цего коня підняти. А багач каже бідному:
- Бери підоймай.
Бідний імив коня за хвіст та й підоймає, а хвіст урвався, тече кров. Гуцул каже:
- Та я вас попросив, як ґаздів, а ви що мені з коня зробили? А багач:
- Я його веду на суд, і ти ходи зо мною. Подай його в суд, що він коневи хвіст відорвав.
Ідуть вони втрьох, заходять у село. А багач каже до гуцула:
- Підем подивимся трохи на весілля. Подивимся, як воно тут відбувається.
Багач з гуцулом дивляться на весілля, а бідний пішов до хати, бо він хоче їсти. Та й сів на постіль, а на постелі була маленька дитина, накрита хусткою. А він собі їв та й сів на ту дитину, і дитина задушилася. А жінка, мати тої дитини, вбігла й каже:
- Вуйку, що ви наробили?! Та ж там дитина!
Вона до дитини, а вона вже нежива. Зробився великий крик. Багач каже:
- Слухай, жінко, ти не плач. Ми ведем його на суд, то й ти йди з нами. Його, - каже, - кримінал чекає.
Ідуть вони всі зарінком, толокою. Переходить їх дівчина, йде по воду з відром. Бідний ішов попереду, і дівчина заговорила до него:
- Де вас стілко зібралося? Куди ви йдете? А він каже:
- Ади, ведуть мене на суд. Будуть мене судити.
- Ви маєте гроші? - питає вона. - Наш суддя дуже любить гроші. Він каже, що грошей не має.
- То ви щось завийте в хустку і озміть під паху.
Він підняв камінь, завив і поклав під паху. А вона каже:
- Як ви дійдете до суду, суддя буде на вас моргати, чи є щось. А ви кивайте головою, що є, і показуйте той вузлик під пахою.
Входять вони до суду. Суддя списав протокол з усіх тих, що він їм наробив шкоди. Питає перший раз багача:
- Що він тобі зробив? Багач каже:
- Я йому дав воли, а він дав їм холодної води, і вони поздихали. Суддя каже багачеви:
- Ти йди додому й купи йому корову. Корова буде мати два бички. Він вигодує і тобі бички віддасть.
Так суддя судить. Підходить до него та жінка. Та й каже:
- Цей чоловік задушив мені дитину. Я пішла на весілля і дитину мала з собою.
А суддя каже:
- Жінко, йди додому. Буде в тебе друга дитина. Питається суддя того гуцула:
- Що він тобі зробив? Гуцул каже:
- Я їхав у село з дошками. Упав мій кінь, я їх просив, щоби вони мені його підоймили. А цей підоймав та й урвав коневи хвіст.
Суддя каже:
- Ти йди додому і купи йому кобилу, таку, би мала лоша. Лоша виросте, і він тобі віддасть коня.
Каже суддя багачеви:
- Дивися, аби ти йому корову купив. А гуцулови каже:
- Дивись, аби ти йому кобилу купив. А тоді сказав суддя:
- Справа закрита, ідіть додому. А ти, - каже, - лишися. Лишився бідний, а суддя його питає:
- Ну, добре я судив?
- Добре, - каже, - ви, суддя, судили.
- Ну, - каже, - що ти там маєш?
- Суддя, - каже бідний, - ви маєте щастя, що ви так судили. Бо я би був цим каменем вам голову розвалив.
Суддя напудився. Почухався він та й каже:
- Іди й ти додому. І на цім конець.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області
23 травня 1987 року
Оповідач: Ворощук Кузьма Іванович (1917)
Українські народні казки: Книга 12. Казки Покуття: Ч. І. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2005. — 416 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|