|
Жив собі селянин. Хазяїн був хорош. Була в його скотина: коні, корови, — усе було, що потрібне в хазяйстві. І був у його собака. Поки собака був молодий, то хазяїн любив, а як став старий, то хазяїн не злюбив. Поки був молодий, то все господарство доглядав, а тепер старий уже, то не такий проворний, як молодим був. От хазяїн і каже: «Треба свою собаку утопить».
Узяв причепив собаці до шиї вірьовку, повів до річки, причепив каменя до вірьовки і пхнув у воду; та й сам якось упав у воду. А там було глибоко, і хазяїн трохи не втопився. Ну, собака ще був здоровий, і взяв хазяїна за чуба, і виплів із ним на край, і виніс хазяїна на траву коло берега. Хазяїн тоді злякався, взяв собаку додому й годував її, поки не здохла. Дякував собаці за те, що вона його спасла від смерті.
|
Як пес врятував господаря від смерті. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - . Зап. В. О. Камінський в 1928 р. у с. Кривоносівка Бобринецького р-ну Кіровоградської обл. Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7. од. зб. 770, арк. 74.
Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.
|
Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)
|