|
Були два брати: їден бідний, а другий - багатий. Та й той багатий брат був бідному вінчальним батьком. І ходив бідний до свого вінчального батька два рази на рік з колачами. Але бідно він жив, то й колачики були маленькі та чорненькі.
А той багач мав ще багато фінів. Ті приносили великі й білі колачі. Побачила жінка бідного, що багатий брат не дуже радий їхнім колачам, та й на другий рік каже:
- Я вже не йду з тобою до брата і не понесу колачів. Хочеш, то йди.
- То давай колачі, я йду сам.
Іде він, а інші фіни уже в брата за столом. Братова жінка дивиться у вікно та й каже:
- Ади, йде твій брат.
А він скоро вийшов напроти брата та й каже йому в сінях на порозі:
- Йди, брате, до чорта з цими колачами. А то ходиш та й ходиш до мене.
Вийшов бідний брат на вулицю та й задумався. І додому нема як вертатися, бо жінка буде сміятися. Що робити з цими колачами? А чорт і приходить до него. Та й питає:
- Що ти так, чоловіче, задумався? А він каже:
- Брат післав мене до чорта з колачами, а я не знаю, куди до того чорта йти.
- Ходи, я тебе заведу.
Йдуть вони та йдуть. Заходять в хатину, а там баба. Стоїть посеред хати, а коло неї купа жару, і вона згортає той жар залізною лопатою. А чорт, що його вів, був тої баби син. Каже він:
- Мамо, гості до нас прийшли. Чимось обдаруйте цего чоловіка. А баба питає його:
- Ти хату маєш?
- Не маю.
- А жінку?
- Маю.
- А діти?
- Є діти.
- А корову маєш?
- Не маю.
- А коні?
- Нема коней. З худоби я не маю нічого. Лиш дев'ять дітей маю. А одягнений він був у свиту. Баба каже до него:
- Тримай полу.
Тримає він полу та й думає: "Маю одну свитину, та й та згорить!" Бо баба бере лопатою той жар і кидає йому в полу. Кинула одну лопату, другу, третю. "Пропала свита", - думає чоловік. А баба каже:
- Притисни полу до себе. Притиснув він, а баба йому:
- Не пускай, аж дома пустиш.
Пішов він від тої баби. Несе той жар та й думає: "Що це за жар такий, що несу й не пече він мене?"
Коли прийшов додому, була вже ніч. Увійшов до хати і пустив полу. І забрязкотіло, засвітилося в хаті. А жінка спала на печі, пробудилася та й каже:
- Десь найшов наш тато вогню. Вже хоч попід хати за вогнем не підем.
А він їм:
- Вставайте.
В хаті стало видко, а він не знає від чого.
- Де ти був? - питає жінка.
- Вставайте, я буду розказувати.
Жінка побудила діти. І тоді всі побачили, що то золоті гроші. Почали вони ті гроші збирати і на купки складати.
Вже на другий день пішов він з жінкою на базар і купив усе, що треба, на діти. І корову купили.
А багатий брат побачив, що він корову веде, та й питає:
- Де ти взяв цю корову?
- Купив.
- Е, купив.
Не повірив багатий брат, що той міг купити корову. А бідний брат зачав багатіти і передогонив багатого брата. І вже не йде до него з колачами. Тоді багач приходить до него і питає:
- Відки ти, брате, так ся розжив? Вже й мене не знаєш і не приходиш до мене.
А він каже:
- Ти мене післав до чорта з колачами, і за ті колачі чорт мене нагородив. Отак я й розбагатів.
Приходи багатий брат додому та й каже:
- Жінко, як брат носив такі маленькі й чорні колачі і так його чорт нагородив, то ти печи великі й білі. І нам дасть чорт ще більше грошей, як братови.
Вона його послухала, спекла великі колачі, і він так само вийшов на вулицю. Вийшов йому назустріч чорт у вигляді чоловіка, як і його братови, та й питає його:
- Чо' ти тут стоїш?
- Хочу йти до чорта з колачами, та не знаю куди.
- Йди, я тебе поведу.
Приводи його чорт до тої самої хати. Та сама баба підгортає залізною лопатою жар посеред хати. А чорт каже:
- Мамо, гості прийшли, треба нагородити.
А вона все підгортає той жар. І питається чоловіка:
- Ти хату маєш?
- Маю.
- А жінку?
- Маю.
- А корову?
- Є корова.
- А коні?
- Єй коні. Сказати направду, в мене все є. Але мало мені.
- А ріг ти не маєш, - сказала баба та й поклала йому на голову роги. Пішов він з ними додому.
До хати якось увійшов, а з хати не годен вийти, бо роги виросли ще більші і не пускають. Каже він до жінки:
- Бери пилочку і рубай їх.
Зачинає вона рубати, а йому болить. Не зрубала вона - і по сьогоднішній день багач з рогами ходить.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області
11 серпня 1985 року
Оповідач: Мельник Єлена Матвіївна (1904 року народження)
Українські народні казки: Книга 9. Казки Буковини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 456 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|