ЯК КОТИК ГОЛИКУ ДОПОМІГ - Казка Бойківщини

Був собі дуже бідний чоловік. Називався Іван. І такий був бідний, що навіть хати не мав, а мав курінь, жив у курені. І мав кота. Пішов Іван десь у село і дістав сала. Приніс він то сало додому, а кіт його з'їв. Іван бив кота, бив. Набив його, і пішов кіт. Іде, а назустріч заєць.

- Де ти, зайчику, йдеш?

- А йду до царя. А ти де йдеш? - каже.

- Я йду до царя скаржити Івана Багатого. Він мене так, - каже, - бив, що я два дні за куренем лежав. Встав і йду.

- Добре. І я йду. Нас теж б'ють. І мисливці вбивають, і пси їдять. То я йду.

- А скільки вас?

- Сто.

- Заклич, - каже, - всіх, щоб усі разом пішли.

- Добре.

- І всі зайдемо, як овечки до кошари.

Приходять вони всі до царя, а там стоять вартові. Котик вийшов наперед, підійшов до вартових та й каже:

- Я до царя.

- Чого?

- Сто зайців йому в дарунок Іван Багатий прислав. Викликали царського завгоспа. Той прийшов та й каже:

- Най усі зайці заходять тут.

Зайці зайшли. Завгосп пішов і повів цареви.

- Добре, - сказав цар.

А котик пішов. Прийшов додому, а Іван ще відкись сала дістав. Кіт і то сало з'їв. Іван знов набив, набив кота, і кіт знов пішов. Іде, а назустріч дикий кабан.

- Де ти йдеш, котику?

- А ти де йдеш?

- А я знаю? Котик каже:

- Я йду до царя скаржити Івана Багатого, - каже. - Набив мене, і я майже тиждень лежав під куренем. А сьогодні встав і йду.

Каже кабан:

- І я йду до царя. Нас теж б'ють. От!

- А скільки вас є?

- Сто.

- Щоб ви всі разом заходили.

- Добре.

Пішов кабан і всіх диких кабанів закликав. Приходять до царя на прохідну. Викликали завгоспа, і сказав йому котик, що Іван Багатий прислав цареви сто кабанів диких. Завгосп їх впустив і закрив. Та й доповів цареви:

- Іван Багатий прислав вам сто диких кабанів у дарунок.

- То добре, - сказав цар.

І пішов котик. Прийшов додому - знов є сало. Він то сало з'їв, а Іван набив кота, набив. І кіт пішов. Іде, а назустріч йому вовк.

- Де ти, вовче, йдеш?

- А ти де йдеш?

- Я йду до царя, - каже, - скаржити Івана Багатого. Набив мене, що я більше, як тиждень, лежав за куренем.

- Та й я йду до царя. Нас теж б'ють.

- А скільки вас є?

- Сто.

- Ви збирайтеся всі в купу, би-сьте всі разом заходили.

- Добре.

Прийшли вони до царського двору. Кота пропустили на прохідній, він пішов, там поговорив. Повів цареви, що сто вовків йому прислав у дарунок Іван Багатий. А цар каже:

- Ти скажи Іванови, щоби до мене приїхав. З моєю донькою вжениться.

Прийшов котик додому і розповідає Іванови, що сказав цар. Іван каже:

- Та як я поїду? Я не маю в чім їхати, я голий.

- Нічого, якось буде.

Але поїхали вони. Їдуть, уже недалеко до того царства. Котик скочив на Івана, обдряпав, обдряпав його. Іван весь у ранах, у крови. І пішов котик до царя сам. Та й каже:

- Не приїдем. Нас у дорозі злодії здибали, відобрали коні, а Івана так обдерли, що Іван у крови лежить у степу.

Цар сказав:

- Взяти найкращі коні, взяти найкращий костюм, вбрати його і привезти сюди.

Поїхали, привезли. Погостилися в царя. І вженився Іван на царівні. Та й каже цар:

- Ну, а тепер їдем до нашого зятя.

Ідуть вони, а котик побіг наперед. Іде, а пастух пасе корови.

- Чиї корови пасеш? - питає котик.

- Змійові, - каже пастух.

- Змійові? Кажи "Івана Багатого", бо тебе грім уб'є.

Їдуть цар з царівною, дивляться, пасе пастух корови. Питає царівна:

- Чиї корови?

- Івана Багатого.

- Видиш, - каже, - які в нашого зятя корови? У нас таких нема. Побіг котик далі. А позаду їде цар з царівною і військо йде. А пастух пасе коні.

- Чиї коні? - питає котик.

А тоти ще не видять тих коней, вони ззаду їдуть. Попереду котик.

- Пасу змійові коні, - каже пастух.

- Кажи, що Івана Багатого коні, бо грім тебе вб'є.

- Добре, - каже. Над'їхали цар з царівною.

- Чиї коні?

- Івана Багатого.

- Видиш, які в нашого зятя коні. В нас таких нема.

Їдуть далі. Котик біжить далеко попереду, дивиться, пасе пастух вівці.

- Чиї вівці пасеш? - питається котик пастуха.

- Змійові.

- Як надійде військо, ти не кажи, що змійові, а кажи, що Івана Багатого, бо грім тебе вб'є.

А ті над'їхали та й питають:

- Чиї вівці?

- Івана Багатого.

- Видиш, які в нашого зятя вівці, - каже цар. - У нас таких нема. Давись, яка на них вовна гарна.

Ну а як же йому їхати з ними до себе додому? Там же нічого нема. Навіть хати нема, тільки курінь. А вони їдуть. А в Змія такі палаци. Котик прибігає до тих палаців, а там варта. Питають його:

- Де ти йдеш?

- До Змія.

- Чого тобі до Змія?

- Бо військо на нього йде. Прийшов котик до Змія та й каже:

- Ви забирайтеся, бо буде сильний грім. І військо велике йде на вас - вас тут уб'є.

- А де ж мені йти?

- Он, - каже, - на ту темну гору.

Тоти наближаються, над'їжджає й військо - все. Приїхали там, дивляться, а в Івана такі палаци! Цар каже царівні:

- Ти бачиш, які в нашого зятя палаци. І в нас таких нема. О! А ми ж ще весілля не справили. То тут справимо весілля, та й най вони тут собі живуть.

І справили вони весілля та й осталися там жити. І котик з ними жив. Іван Голик узяв царівну і живуть і понині. А Змій уступився, пішов відтам геть.