|
Іде бідний хлопець, зустрічає якогось вуйка. Той питає:
- Куди йдеш, хлопче?
- Іду десь наймуся, бо нема в мене ні тата, ні мами.
- Наймися в мене худобу пасти. І наймився він у того чоловіка.
Попас ту худобу їден день, другий. І так п'ять день попас. А хазяїн і каже:
- Ти погано пасеш. Ти непотрібний. На тобі п'ять копійок та й іди від мене, куди знаєш.
Взяв хлопець тих п'ять копійок та й пішов. Іде, а якийсь чоловік несе такого кота здорового. Хлопець подивився та й каже:
- Вуйку, продайте мені цего кота. А вуйко йому:
- На тобі його так. Він такий людяний, як ти.
- Я дурно не хочу, нате вам за него п'ять копійок.
Та й віддав тих своїх п'ять копійок за кота. Узяв його на руки та й пішов. Відійшов трохи, а кіт йому каже:
- Як ти мене врятував і хазяїн мене не завісив і не вбив, то я тебе покладу царем. Буду командувати тобою.
Завів його кіт покрадеми до одного багача в підвал. Приніс йому цілий хліб і сало, щоб він їв.
- А я, - каже, - йду до царя сватати за тебе дочку.
А хлопець йому:
- Дурний ти, який цар за мене дочку дасть? Я ж такий пірваний.
- Будеш мати царську дочку, - сказав кіт і пішов.
А хлопець їсть хліб і сало та чекає, доки він вернеться. Біжить той кіт лісом, а напроти - заєць. Кіт утік на дуба. Заєць став під дубом та й дивиться.
- Що ти за їден, що від мене втік?
- А ти що за їден?
- Що ти, не видиш, що я заєць?
- А ти не видиш, що я кіт?
- А куди ж ти йшов? - каже заєць до кота.
- Я йду до царя скаржитися.
- А чого?
- Де хто молоко переверне, де хто сметану з'їсть, все на мене кажуть. "Все, - кажуть, - кіт зробив". Усе напастують - усе на мене. Йду до царя скаржитися, що на мене так напастують.
А заєць йому:
- Отак і на мене напастують люди. Де яку щепу хто погризе, де капусту хто з'їсть - усе на мене напастують. Кажуть, що то заєць зробив. Йду і я з тобою до царя скаржитися.
Зібрав заєць собі кумпанію, десять зайців, і йдуть. Кіт іде вперед, а зайці ззаду. Приводи він тих зайців до царя на подвір'я, заганяє їх на обору та й каже:
- Ви тут сидіть, а я піду до царя. Та й за себе і за вас буду казати. Заходи кіт до царя.
- Здрастуйте!
- Здрастуй.
- Ви знаєте, чого я до вас прийшов? А цар йому:
- Скажеш.
- Мій цар - нежонатий та й хоче взяти вашу дочку. Передав вам гостинця - звірів, щоб ви собі шубу з шкірок пошили.
Цареви стало дивно, що це за цар такий, що його звір слухає. Вийшов, подивився - повна загорода зайців. Каже цар до кота:
- Я порадюся з царицею і з дочкою. Прийдеш потім - я тобі скажу.
Пішов кіт до свого хазяїна-хлопця, а зайці цареви лишив. Приходи, а хлопець каже:
- Де ти ходиш?
- Ходив до царя за тебе дочку сватати.
- Яку дочку? Я ж такий пірваний. Я їсти хочу.
- Почекай, зараз принесу тобі їсти.
Приніс кіт йому їсти і знов іде до того царя. Знов біжить тим лісом, коли дивиться - напроти лис. А кіт раз - та й утік на дуба. Лис підійшов до дуба, дивиться та й каже:
- Що ти за їден, що втік від мене? А той каже:
- А ти хто?
- Я - лис.
- А ти що, не бачиш, що я кіт?
- Куди ти йшов? - питає лис кота.
- Я йшов до царя скаржитися.
- Чого?
- На мене напастують люди. Де яке молоко перевернули, де яке сало вкрали, то все кажуть, що коти з'їли.
А лис йому:
- І мені треба йти скаржитися, бо де яка курка пропала, кажуть, що лис узяв, де яка качка, гуска - все на лиса кажуть, все напастують на мене. Я зберу ще кілька браттів та й піду з тобою до царя скаржитися.
Зібралися з десять лисів і пішли з котом до царя. Приводи кіт тих лисів, загони в обору, а сам іде до царя питати, чи дасть цар дочку за його царя. Входи.
- Здрастуйте! Ну що, яка буде мені відповідь? Бо гезди мій цар прислав вам звірів на коміри.
Каже йому цар:
- Піде за твого царя моя дочка. Най приходи - будем робити свадьбу.
Вертається кіт до хлопця, а хлопець каже:
- Де ти ходиш?
- Та я в царя за тебе дочку висватав.
- Яку дочку? Як я піду до царя такий пірваний?
- Гай ідем. Цар тебе вбере.
Взяв кіт хлопця і веде. Мають переходити через воду. Кіт взяв та укачав його в намул, та висадив на грушку, а сам побіг.
А там офіцери вийшли в ліс та робили собі баль. То було літо, велика спека була. Офіцери поклали свої кашкети. Кіт згорнув усі кашкети в мішок та й утік. Та й до тої річки - пустив кашкети на воду, а сам побіг до царя та й каже:
- Прибула вода, і потопилося військо мого царя. Помагайте рятувати.
Цар прибув з котом до води. Еге, різні кашкети пливуть, різне військо було. А де сам цар, щоб його врятувати?
- А он на острівці на груші врятувався.
А той такий у намулі на груші сидить. Цар каже:
- Нічого, військо буде. Добре, що він сам врятувався. Приводя його туди, вимили добре. Цар вбрав його в своє шмаття, а він сів і все дивиться по собі. Бо відколи жиє, ще не видів такого царського шмаття. Цар дивиться та й каже тихо до цариці:
- Щось він на те вбрання так дивиться. В него, видно, лучче було. Треба йому дати краще.
Забирають то вбрання і дають йому краще. А він все дивиться по собі. Цар каже да цариці:
- Він знов дивиться по собі. У него, видно, ще лучче було. Треба дати йому лучче.
Забрали те друге вбрання, а йому дали третє, ще краще. А він знов дивиться по собі. Цар до цариці:
- Як і це йому не подобається, то яке ми вже йому дамо? Кіт учув це, підійшов до него та й каже тихо:
- Не дивися по собі, бо проженуть нас відци. В них уже луччого вбрання нема.
І він уже глипає по боках, уже не дивиться по собі. Цар каже:
- Це вбрання йому підходи.
Одружилися вони з царевою дочкою. І треба вже її забирати до себе. Та куди везти? А кіт знав у лісі двір, яким володів змій. Побіг наперед, забіг у той двір та й каже до змія:
- Ховайся, бо війна йде і вб'ють тебе зараз. А змій йому:
- У мене при дворі е грушка, а в тій грушці дупло. Я залізу в те дупло - і вони мене не найдуть.
Заліз він у ту грушку, а кіт узяв такий пеньок-чіп та й ту дірку забив. І змій уже не має як вийсти.
Приїжджають вони туди, а двір такий позолочений. Заходя до хати, почали хазяйнувати. А кіт ходи з сватом-царем і розглядають усе.
Цар каже:
- Все добре і скрізь порядок. А кіт йому:
- Все добре. Тілко цю грушку треба забрати, бо її тут не треба. Каже цар до кота:
- Ну то що? Візьмемо пилочку, зріжемо її та порубаємо. А кіт:
- Нє, так не можна.
- А як же? - питає цар.
- Треба так зробити: притягнути гармату і так ударити, щоб порох з тої грушки полетів.
- Це дворови пошкодить, - каже цар.
- Нічого, поправимо.
Привезли гармату, та як ударили в ту грушку три рази, то лиш порох став з грушки, а із змія лиш деготь. Цар поїхав додому, молоді хазяї жиють собі, а кіт і каже хазяїнови:
- Ти мене врятував, то я тобі за це відслужив. Поклав я тебе хазяїном - хазяюй собі. А я від тебе вже йду.
І забрався від него кіт.
А вони ходя обоє по саду, розглядають усе. Дивляться - а на одному дереві труп чоловіка висить. Він і каже до неї:
- Знімім цего чоловіка і похоронімо, як належить. Бо, може, й батька мого десь так повісили та й ніхто не поховає.
Зняли вони той труп, похоронили, як належить. А той труп - то був від того двору колишній хазяїн - змій його повісив.
Полягали вони вночі спати. В половині ночі хтось стукає в двері і кричить:
- Іване, відчини двері! А той каже:
- Я нікому двері вночі не відчиняю і надвір не виходю. Хочеш, то сам підходь.
А той знадвору:
- Я не можу до тебе підійти, бо в мене така сила, що підлога підо мною поломиться.
- Підходь, ми підлогу полагодимо.
- Я прийшов не шкодити тобі, а своє хазяйство тобі показати. Ти не бійся.
Тоді він устав, вийшов до того чоловіка, поздоровкалися вони. І каже той до него:
- Іди, я тобі покажу хазяйство своє, покажу, де що тут є. Бо це я тут хазяїн був, а змій мене повісив.
Заводи він його в підвал і каже:
- На тобі ключ від підвалу і від двора.
Дає йому, а цей не годен підняти того ключа, такий той ключ важкий. Каже Іван до него:
- Я не годен його взяти. А той йому:
- Зараз озмеш, ходи зо мною.
Заводи його в підвал. А там стоїть бочечка з силою і бочечка без сили. Як перебереш з тої першої бочечки сили, то в другій можна її зменшити. Наливає йому з першої бочечки і каже:
- На, пий.
Він випив, а той питає:
- Як тобі? Ану тепер бери ключа.
Він узяв той ключ - зовсім легенький. Той наливає йому другий раз.
- Пий.
Випив він, а той його питає:
- Ну, як тобі тепер?
- Отак, - каже, - чую себе: яке б дерево не було, можу їмити його рукою й кинути.
Той бере наливає йому третій раз. З тої самої сильної бочки. Він випив, і той його питає:
- Як себе чуєш?
- Отак себе чую: як хватну цю гору, то її тут не буде. А той каже:
- Ні, такої сили тобі не треба.
Наливає йому трохи з другої бочки. - На, пий. Він випив.
- Як себе чуєш?
- Нормально.
- То з такою силою і будеш жити. А як зменшиться в тебе сила, вип'єш знов трошки з тої сильної бочки. І ніяка сила тебе не візьме - ні змій, ніхто. Будеш тут собі з жінкою жити.
Жиє він там і зараз. Я був і людей питався - знають його люди.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області
11 серпня 1985 року
Оповідач: Данилов Олекса Степанович (1915 року народження)
Українські народні казки: Книга 9. Казки Буковини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 456 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|