ЯК КІТ ХЛОПЦЯ ЦАРЕМ ЗРОБИВ - Казка Буковини

Іде бідний хлопець, зустрічає якогось вуйка. Той питає:

- Куди йдеш, хлопче?

- Іду десь наймуся, бо нема в мене ні тата, ні мами.

- Наймися в мене худобу пасти. І наймився він у того чоловіка.

Попас ту худобу їден день, другий. І так п'ять день попас. А хазяїн і каже:

- Ти погано пасеш. Ти непотрібний. На тобі п'ять копійок та й іди від мене, куди знаєш.

Взяв хлопець тих п'ять копійок та й пішов. Іде, а якийсь чоловік несе такого кота здорового. Хлопець подивився та й каже:

- Вуйку, продайте мені цего кота. А вуйко йому:

- На тобі його так. Він такий людяний, як ти.

- Я дурно не хочу, нате вам за него п'ять копійок.

Та й віддав тих своїх п'ять копійок за кота. Узяв його на руки та й пішов. Відійшов трохи, а кіт йому каже:

- Як ти мене врятував і хазяїн мене не завісив і не вбив, то я тебе покладу царем. Буду командувати тобою.

Завів його кіт покрадеми до одного багача в підвал. Приніс йому цілий хліб і сало, щоб він їв.

- А я, - каже, - йду до царя сватати за тебе дочку.

А хлопець йому:

- Дурний ти, який цар за мене дочку дасть? Я ж такий пірваний.

- Будеш мати царську дочку, - сказав кіт і пішов.

А хлопець їсть хліб і сало та чекає, доки він вернеться. Біжить той кіт лісом, а напроти - заєць. Кіт утік на дуба. Заєць став під дубом та й дивиться.

- Що ти за їден, що від мене втік?

- А ти що за їден?

- Що ти, не видиш, що я заєць?

- А ти не видиш, що я кіт?

- А куди ж ти йшов? - каже заєць до кота.

- Я йду до царя скаржитися.

- А чого?

- Де хто молоко переверне, де хто сметану з'їсть, все на мене кажуть. "Все, - кажуть, - кіт зробив". Усе напастують - усе на мене. Йду до царя скаржитися, що на мене так напастують.

А заєць йому:

- Отак і на мене напастують люди. Де яку щепу хто погризе, де капусту хто з'їсть - усе на мене напастують. Кажуть, що то заєць зробив. Йду і я з тобою до царя скаржитися.

Зібрав заєць собі кумпанію, десять зайців, і йдуть. Кіт іде вперед, а зайці ззаду. Приводи він тих зайців до царя на подвір'я, заганяє їх на обору та й каже:

- Ви тут сидіть, а я піду до царя. Та й за себе і за вас буду казати. Заходи кіт до царя.

- Здрастуйте!

- Здрастуй.

- Ви знаєте, чого я до вас прийшов? А цар йому:

- Скажеш.

- Мій цар - нежонатий та й хоче взяти вашу дочку. Передав вам гостинця - звірів, щоб ви собі шубу з шкірок пошили.

Цареви стало дивно, що це за цар такий, що його звір слухає. Вийшов, подивився - повна загорода зайців. Каже цар до кота:

- Я порадюся з царицею і з дочкою. Прийдеш потім - я тобі скажу.

Пішов кіт до свого хазяїна-хлопця, а зайці цареви лишив. Приходи, а хлопець каже:

- Де ти ходиш?

- Ходив до царя за тебе дочку сватати.

- Яку дочку? Я ж такий пірваний. Я їсти хочу.

- Почекай, зараз принесу тобі їсти.

Приніс кіт йому їсти і знов іде до того царя. Знов біжить тим лісом, коли дивиться - напроти лис. А кіт раз - та й утік на дуба. Лис підійшов до дуба, дивиться та й каже:

- Що ти за їден, що втік від мене? А той каже:

- А ти хто?

- Я - лис.

- А ти що, не бачиш, що я кіт?

- Куди ти йшов? - питає лис кота.

- Я йшов до царя скаржитися.

- Чого?

- На мене напастують люди. Де яке молоко перевернули, де яке сало вкрали, то все кажуть, що коти з'їли.

А лис йому:

- І мені треба йти скаржитися, бо де яка курка пропала, кажуть, що лис узяв, де яка качка, гуска - все на лиса кажуть, все напастують на мене. Я зберу ще кілька браттів та й піду з тобою до царя скаржитися.

Зібралися з десять лисів і пішли з котом до царя. Приводи кіт тих лисів, загони в обору, а сам іде до царя питати, чи дасть цар дочку за його царя. Входи.

- Здрастуйте! Ну що, яка буде мені відповідь? Бо гезди мій цар прислав вам звірів на коміри.

Каже йому цар:

- Піде за твого царя моя дочка. Най приходи - будем робити свадьбу.

Вертається кіт до хлопця, а хлопець каже:

- Де ти ходиш?

- Та я в царя за тебе дочку висватав.

- Яку дочку? Як я піду до царя такий пірваний?

- Гай ідем. Цар тебе вбере.

Взяв кіт хлопця і веде. Мають переходити через воду. Кіт взяв та укачав його в намул, та висадив на грушку, а сам побіг.

А там офіцери вийшли в ліс та робили собі баль. То було літо, велика спека була. Офіцери поклали свої кашкети. Кіт згорнув усі кашкети в мішок та й утік. Та й до тої річки - пустив кашкети на воду, а сам побіг до царя та й каже:

- Прибула вода, і потопилося військо мого царя. Помагайте рятувати.

Цар прибув з котом до води. Еге, різні кашкети пливуть, різне військо було. А де сам цар, щоб його врятувати?

- А он на острівці на груші врятувався.

А той такий у намулі на груші сидить. Цар каже:

- Нічого, військо буде. Добре, що він сам врятувався. Приводя його туди, вимили добре. Цар вбрав його в своє шмаття, а він сів і все дивиться по собі. Бо відколи жиє, ще не видів такого царського шмаття. Цар дивиться та й каже тихо до цариці:

- Щось він на те вбрання так дивиться. В него, видно, лучче було. Треба йому дати краще.

Забирають то вбрання і дають йому краще. А він все дивиться по собі. Цар каже да цариці:

- Він знов дивиться по собі. У него, видно, ще лучче було. Треба дати йому лучче.

Забрали те друге вбрання, а йому дали третє, ще краще. А він знов дивиться по собі. Цар до цариці:

- Як і це йому не подобається, то яке ми вже йому дамо? Кіт учув це, підійшов до него та й каже тихо:

- Не дивися по собі, бо проженуть нас відци. В них уже луччого вбрання нема.

І він уже глипає по боках, уже не дивиться по собі. Цар каже:

- Це вбрання йому підходи.

Одружилися вони з царевою дочкою. І треба вже її забирати до себе. Та куди везти? А кіт знав у лісі двір, яким володів змій. Побіг наперед, забіг у той двір та й каже до змія:

- Ховайся, бо війна йде і вб'ють тебе зараз. А змій йому:

- У мене при дворі е грушка, а в тій грушці дупло. Я залізу в те дупло - і вони мене не найдуть.

Заліз він у ту грушку, а кіт узяв такий пеньок-чіп та й ту дірку забив. І змій уже не має як вийсти.

Приїжджають вони туди, а двір такий позолочений. Заходя до хати, почали хазяйнувати. А кіт ходи з сватом-царем і розглядають усе.

Цар каже:

- Все добре і скрізь порядок. А кіт йому:

- Все добре. Тілко цю грушку треба забрати, бо її тут не треба. Каже цар до кота:

- Ну то що? Візьмемо пилочку, зріжемо її та порубаємо. А кіт:

- Нє, так не можна.

- А як же? - питає цар.

- Треба так зробити: притягнути гармату і так ударити, щоб порох з тої грушки полетів.

- Це дворови пошкодить, - каже цар.

- Нічого, поправимо.

Привезли гармату, та як ударили в ту грушку три рази, то лиш порох став з грушки, а із змія лиш деготь. Цар поїхав додому, молоді хазяї жиють собі, а кіт і каже хазяїнови:

- Ти мене врятував, то я тобі за це відслужив. Поклав я тебе хазяїном - хазяюй собі. А я від тебе вже йду.

І забрався від него кіт.

А вони ходя обоє по саду, розглядають усе. Дивляться - а на одному дереві труп чоловіка висить. Він і каже до неї:

- Знімім цего чоловіка і похоронімо, як належить. Бо, може, й батька мого десь так повісили та й ніхто не поховає.

Зняли вони той труп, похоронили, як належить. А той труп - то був від того двору колишній хазяїн - змій його повісив.

Полягали вони вночі спати. В половині ночі хтось стукає в двері і кричить:

- Іване, відчини двері! А той каже:

- Я нікому двері вночі не відчиняю і надвір не виходю. Хочеш, то сам підходь.

А той знадвору:

- Я не можу до тебе підійти, бо в мене така сила, що підлога підо мною поломиться.

- Підходь, ми підлогу полагодимо.

- Я прийшов не шкодити тобі, а своє хазяйство тобі показати. Ти не бійся.

Тоді він устав, вийшов до того чоловіка, поздоровкалися вони. І каже той до него:

- Іди, я тобі покажу хазяйство своє, покажу, де що тут є. Бо це я тут хазяїн був, а змій мене повісив.

Заводи він його в підвал і каже:

- На тобі ключ від підвалу і від двора.

Дає йому, а цей не годен підняти того ключа, такий той ключ важкий. Каже Іван до него:

- Я не годен його взяти. А той йому:

- Зараз озмеш, ходи зо мною.

Заводи його в підвал. А там стоїть бочечка з силою і бочечка без сили. Як перебереш з тої першої бочечки сили, то в другій можна її зменшити. Наливає йому з першої бочечки і каже:

- На, пий.

Він випив, а той питає:

- Як тобі? Ану тепер бери ключа.

Він узяв той ключ - зовсім легенький. Той наливає йому другий раз.

- Пий.

Випив він, а той його питає:

- Ну, як тобі тепер?

- Отак, - каже, - чую себе: яке б дерево не було, можу їмити його рукою й кинути.

Той бере наливає йому третій раз. З тої самої сильної бочки. Він випив, і той його питає:

- Як себе чуєш?

- Отак себе чую: як хватну цю гору, то її тут не буде. А той каже:

- Ні, такої сили тобі не треба.

Наливає йому трохи з другої бочки. - На, пий. Він випив.

- Як себе чуєш?

- Нормально.

- То з такою силою і будеш жити. А як зменшиться в тебе сила, вип'єш знов трошки з тої сильної бочки. І ніяка сила тебе не візьме - ні змій, ніхто. Будеш тут собі з жінкою жити.

Жиє він там і зараз. Я був і людей питався - знають його люди.