|
Вовки не раз захожувались підкрастись до отари овець, та, на жаль, собаки не давали їм ходу. Тіко вовки стануть підближаться до овець, а собаки як кинуться на них, загавкають, завиють, збутуражать всіх чабанів. Чабани хватають герлиги, ружжя і проганяють вовків геть. Довго вовки зуби сталили на собак, а далі пригадали як одурить їх. Одного разу поміркували, порадились проміж себе, що і як — і подались до отари. Не дойшли вовки до овець сажень з тридцять, собаки почули, збутуражились, почали гавкать. Вовки стали їм кричать: «Тривайте, братці, не гнівайтесь на нас. Прийшли ми сюди не ворувать, а хочем побалакать з вами по душі. Ось послухайте, що ми вам скажем». Собаки замовкли, насторошили уші: «Ну, кажіть, ми слухаєм». — «А от що, братики.
Ми не раз збирали громаду і турбувались про вашу жисть, про вашу нещасну долю. Жалко нам стало вас. Ви ж наша рідня. Колись і ви були такі, як і ми; а як чоловік приручив вас до себе, став знущаться над вами, поробив вас своїми батраками і вмісто вовків став називать вас собаками. Не боляче ж тут нам на серці? Ви ж наші брати, однії з нами породи. Ми, бачте, порішили порадить вам, щоб ви перемінили свою жисть» [...]
Собаки і уші розвішали. «Правда, — думають собі, — чого ми тягнем ярмо ні за понюх табаку, коли нам можна буде жить і без чоловіка, — та ще краще, чим у його? Будем нічого не робить і ласо їсти». Послухались собаки вовків, пішли за ними в ліс. Тіко дойшли до лісу, а там вибігли з-за кущів іще штук десять вовків, розірвали собак на клочки, а потім добрались до отари і перепсували всіх овець. Біля куріня була на прив'язі сучка з цуценятами, вона тіко і осталась жива. Узнавши про цю гісторію, сучка не раз казала своїм дітям: «Глядіть, дітки, не слухайте нікого, а живіть так, як жили ваші діди й прадіди. Служіть хазяїнові вірою і правдою, і він вас не оставе без уваги».
|
Як зрадливі вовки роздерли собак. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - . Зап. П. Тарасевський у м. Шебекіно Бєлгородського пов. Курської губ. від П. Мацокиної. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 40—41.
Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.
|
Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)
|