|
Один чоловік мав три сини. Всі три пішли до царя.
- Що ви, хлопці, знаєте робити?
- Я знаю чоботи шити, - повідає старший. - Я за ніч можу зробити стільки, що можна регімент солдатів убути.
- Добре, як зробиш таке, дістанеш віз грошей. А другий? Що ти знаєш робити?
- Я, - каже, - одягу можу зшити на регімент солдат за єдну ніч.
- Добре, дістанеш і ти віз грошей, як зробиш тото. А третій? Що ти можеш зробити?
- Я можу хлопців зробити за єдну ніч на цілий рєгімент. І всі будуть браття.
- І ти за таку роботу дістанеш віз грошей.
Старший і середущий брати зробили то, що казали царьови, і дав цар одному віз грошей і другому віз. Перший дістав віз грошей старший брат, швець. Везе він тоти гроші та й заїхав до сагадова, би переночовати й коні погодовати. А хазяйка того сагадова, єврейка, що годовала коні, звідає його:
- А що везете на тім возі?
- Віз грошей маю. Попоїли, випили, а вона каже:
- А ви би не хотіли помиловатися зо мною?
- Хотів би-м.
- Айбо як оповісте, що вам доста миловатися, то ваш віз грошей зостанеться мені. А як я оповім, що мені доста миловатися з вами, то я даю вам віз грошей.
- Най буде так, - погодився старший брат. Намиловався він з нею, намиловався та й каже, що доста. Та й зостався віз грошей їй. А він пішов додому.
- Чи ти дістав віз грошей? - звідає його середущий брат.
- Ай, біда, не дістав.
- То йду за грішми до царя я.
Та пішов він до царя, цар йому дав віз грошей, як обіцяв, і поїхав середущий брат з грішми додому, і заїхав до того самого сагадова. Попоїв, випив. Та й звідає його тота жидка:
- А що везете?
- Гроші.
- А ви не хочете помиловатися зо мною?
- Хочу.
- Но, айбо я хочу вам повісти, що вам буде, як скажете, що вам доста миловатися. Вкажете так, то я забираю ваш віз грошей. А як я оповім, що мені доста, то я вам дам ще єден віз грошей.
А він гадає собі: "Буде в мене два вози грошей". Намиловалися вони з жидкою, та й каже він:
- Мені вже доста.
І остався віз грошей у сагадові, а він пішов додому. А браття звідають:
- А де віз грошей?
- Не є.
Та й іде до царя той, що хлопців зробить. Та й зробив він для царя хлопців на регімент війська. І дав йому цар віз грошей. А він заїхав з тим возом до того сагадова. Відпочили коні, погодовали їх. А вони з хазяйкою попоїли, випили.
- А чи не помиловалися би ми з вами? - каже вона.
- А чому нє? Помилуємося.
- Айбо як оповісте, що вам доста, то віз грошей мій. А як я оповім, що мені доста, я вам дам два вози.
І милуються вони добу, милуються дві доби, три доби. Вже йому то набридло, вже він того не хоче. Що ж робити? Подивився в оболок, а дорогою йде якийсь чоловік. Молодший брат кличе його:
- Ей, чоловіче!
- Що є?
- Ану ходи сюди.
- А що?
- Скажи мойому няньови, най передасть мені рукавиці, холошні й вуйош, бо я туй буду зимовати.
- Добре, добре.
Та й пішов той чоловік. А жидка обзивається:
- Та вже мені доста.
І привіз він додому два вози грошей та й свій третій. Та й прийшов та й сміється:
- Брати, де ділися ваші вози? Ви прогуляли. І наша казочка закінчилася.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
11 вересня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)
Українські народні казки: Книга 18: Казки Закарпаття. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2007. — 424 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|