|
Був собі бідний чоловік. Дітей у него було багато, а годувати не було чим. І рішив він сходити до Бога та спитатися, що йому робити. Вийшов на дорогу, пройшов трохи. Коли це доганяє його святий Юрій на кони, з золотими стременами.
- Ти куди?
- Іду до Бога.
- А чого?
- Я - бідний чоловік. Хочу, щоб Бог споміг мене.
- І я до Бога - їду за заповідями. Їдьмо разом.
- Ти на кони, а я пішки. Я тобі не пара. Як будеш у Бога, то спитай і за мене.
- Добре, спитаю, - сказав Юрій.
Але бідний чоловік не вірив, що святий Юрій до него вернеться.
- Як не віриш, то я зоставлю в тебе мої золоті стремена. Заберу їх у тебе, як буду вертатися від Бога.
Та й поїхав Юрій,
Приходить він до Бога, і Бог дав йому десять заповідей:
- Віднеси їх людям. А Юрій каже:
- Як я їхав сюди, то питав мене оден бідний, що йому робити. Багато дітей у него, і не має їх чим годувати.
А Бог і каже:
- Най уміє крутити-мотати, то буде мати чим діти годувати. Вертається Юрій від Бога, а бідний питає його:
- Питав за мене?
- Питав.
- А що ж Бог казав?
- Сказав, що як не будеш уміти крутити-мотати, то не будеш діти годувати. А тепер верни мої стремена.
- Які стремена? Хіба я в тебе брав?
І не дав. Поїхав Юрій без стременів. А бідний написав табличку та прибив до стовпа коло свої хати. Коло таблички почепив ті стремена, а на тій табличці було написано, що господар цего дому уміє робити такі стремена, шити шори і все до коней робити.
Лиш тілко прибив бідний ту табличку, як уже їде пан. Спинився, прочитав. Кличе господаря з хати.
- Ти продаєш ці стремена?
- А нащо мені їх продавати, як я можу другі такі зробити?
- То зроби мені стремена й шори.
- Зроблю. Давайте завдаток.
Пан витягає двіста рублів та й дає бідному. От і має бідний чим діти годувати.
Приїжджає пан до бідного на те число, коли мали бути готові стремена й шори, а бідний сидить собі на печі босий.
- Ти зробив стремена й шори?
- Пане, ви що, з ума зійшли? Я не то що стремена, а й постоли собі добрі зробити не можу.
- То віддай двіста рублів.
- Які двіста рублів? Хіба я їх у вас брав? Розсердився пан.
- Я тебе в суд подам. Злазь з печі, угортайся.
- А в що я угорнуся? - каже мужик і не злазить з печі.
- Іди в мою карету, там є шуба. Одягни.
Угорнувся бідний у панову шубу, а взутися не має в що. Пан хоче завезти його в суд та й знов посилає до карети. -... Там у мене лежать валянки. Взуйся.
Взяв мужик валянки. Сів пан з кучером у карету, а мужик не має де сісти.
- Йди за нами, - каже пан.
- Не піду я, - каже мужик. - Як хочете, щоб я був на суді, то розпряжіть одного коня, і я на ньому поїду.
Бере пан, розпрягає одного коня. Сів мужик на коня, а пан з кучером одним конем їдуть. Приїжджають на суд. Викликають їх обох та зразу до мужика:
- Ти що пана обдурив? Чого не зробив те, що мав зробити? Верни йому двіста рублів.
А мужик їм:
- Я не знаю, що є цему панови: чи він сказився, чи в голові йому недобре. Він ще, може, скаже, що й шуба на мені не моя, а його?
- А що ж, не моя? - питає пан.
- От бачите, - каже мужик. - Може, він ще скаже, що й валянки його?
- А що ж, не мої?
- Хіба я вам не казав, що в цего пана нема добра в голові? - каже мужик суддям.
А судді панови:
- Нащо ви зв'язувалися з отаким? Пан мовчить, а мужик знов до суддів:
- Він вам, може, ще скаже, що це й кінь його?
- А що ж, не мій?! - крикнув пан і плюнув з серця. А судді знов питають:
- Що ж ви заходили в комерцію з таким бідним? Та й прогнали пана ні з чим.
Отак навчився бідний крутити-мотати і свої діти годувати.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Рукшин, Хотинського району, Чернівецької області
20 травня 1976 року
Оповідач: Білівський Ілля Васильович (1897)
Українські народні казки: Книга 10. Казки Буковини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 496 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
ЯК БІДНИЙ НАВЧИВСЯ КРУТИТИ-МОТАТИ - Казка Буковини
Був собі бідний чоловік. Дітей у нього було багато, а годувати не мав чим. І вирішив він сходити до бога і спитатися, що йому робити. Вийшов на дорогу, пройшов трохи. Коли це доганяє його святий Юрій на коні.
— Ти куди? — питає святий Юрій бідного.
— Я бідний чоловік. Хочу, щоб бог споміг мене. — І я до бога. Іду за заповідями. Їдьмо разом.
— Ти на коні, а я пішки. Я тобі не пара. Як будеш у бога, то спитай і за мене.
— Добре, спитаю, — каже Юрій. Але бідний чоловік не вірить, що святий Юрій до нього вернеться.
— Як не віриш, то я зоставлю в тебе мої золоті стремена. І заберу їх у тебе, коли буду вертатися від бога.
Прийшов святий Юрій до бога і взяв десять заповідей.
— Віднеси їх людям, — каже бог. А Юрій говорить:
— Як я їхав сюди, то питав мене один бідний, що йому робити. Багато дітей у нього і не має їх чим годувати.
А бог і каже:
— Най уміє крутити-мотати, то буде мати чим діти годувати.
Вертається святий Юрій від бога, а бідний питає його:
— Питав за мене?
— Питав.
— А що бог казав?
— Сказав, що треба уміти крутити-мотати, то будеш мати чим діти годувати. А тепер верни мої стремена.
— Які стремена? Хіба я в тебе брав?
І не дав. Поїхав Юрій додому без стремен.
А бідний написав табличку та й прибив до стовпа коло своєї хати. І коло таблички почепив ті стремена. На табличці було написано, що господар цього дому уміє робити такі стремена, шити шори і все інше до коней робити.
Лиш тільки прибив бідний ту табличку, як їде пан. Кличе господаря з хати.
— Ти продаєш ці стремена?
— А нащо мені їх продавати, як я можу другі такі зробити?
— То зроби мені стремена й шори.
— Зроблю. Давайте завдаток.
Витягає пан двісті карбованців та й дає бідному. От і має бідний чим діти годувати.
Приїжджає пан до бідного на те число, коли мали бути готові стремена й шори, а бідний сидить собі на печі босий.
— Ти зробив стремена й шори?
— Пане, ви що здуріли? Я не те що стремена, а й постоли собі добрі зробити не можу.
— То віддай гроші.
— Які гроші? Хіба я їх у вас брав? Розсердився пан.
— Я тебе в суд подам. Злазь із печі, одягайся.
— А в що я одягнуся? — каже мужик. І не злазить з печі.
— Іди в мою карету. Там є шуба. Одягни.
Одягнувся мужик у панову шубу, а взутися не має в що. А панові дуже хочеться завезти його на суд, і він знов посилає бідного до карети.
— Там у мене лежать валянки. Взуйся. Взув мужик валянки.
Сіли пан з кучером у карету, а мужик не має де сісти.
— Ти йди за нами, — каже пан.
— Не піду, — вперся мужик. — Як хочете, щоб я був на суді, то розпряжіть одного коня і я на ньому поїду.
Розпрягає пан одного коня. Мужик їде верхи, а карету один кінь тягне.
Приходять у суд. Викликають їх обох та зразу до мужика:
— Ти що пана обдурив? Ти чого не зробив те, що мав зробити? Верни йому двісті карбованців.
А мужик їм:
— Я не знаю, що є цьому панові, чи він сказився, чи в голові йому недобре. Він ще, може, скаже, що й шуба на мені його, а не моя?
— А що ж, не моя? — аж підскакує пан.
— От бачите, — каже мужик. — Може, він ще скаже, що це й валянки його?
— А що ж, не мої?
— Хіба я вам не казав, що в цього пана нема добра в голові? — каже мужик суддям. — Може, він вам ще скаже, що й кінь не мій, а його?
— А що ж, не мій? — крикнув пан і плюнув з серця.
А судді побачили, що з паном щось негаразд, та й прогнали його ні з чим.
Отак навчився бідний крутити-мотати і свої діти годувати.
|
Як бідний навчився крутити-мотати. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. Составитель Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979 790* і — 1585**. Записано 20 травня 1976 року в селі Рукшині Хотинського району Чернівецької області від Іллі Васильовича Білівського (1898 року народження, колишній емігрант у Канаду і США, учасник двох світових воєн і Хотинського повстання, пенсіонер).
Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.
|
|