ЯК ІВАН ПРИЗНАВСЯ, ЩО ВКРАВ - Казка Покуття

Ішов жид полем, та й здибали його вовки, та й за ним гнали. Тікає жид, а тут іде Іван. Жид каже:

- Іване, куди ся направив? Бійся Бога, не йди туди, бо там вовки! А той каже:

- Які там можуть бути вовки, Гершку? Де тепер вовки ходять?

- Як не ходять? За мною бігли. Може, зо сто вовків було. А Іван знов каже:

- Це не може бути, Гершку. Сто вовків би село почуло. Вони би все пожерли.

А Гершко каже:

- Може, їх було й не сто, але десять було.

- Та й десять не було, - каже Іван. - Певно, один був.

- Як один вовк, то страшно й одного. Іване, - каже жид, - ти кажеш, що не боїшся одного вовка. А я в свої стайні уже находив більше вовків.

А Іван каже:

- Гершку, де можуть вовки в стайню зайти!

- Як не можуть зайти? А хто ж у мене теля в стайни вкрав?

- То вкрали, Гершку, не вовки, а такі, як ти.

- Як? Наша віра це не робить. А Іван йому:

- А наша віра це робить. Я йшов попри твою стайню, а то двері рипіли.

Гершко каже:

- Та мої двері замкнені щовечора.

- А ти не знаєш, що твої двері здоймаються?

- А хто їх уміє здоймати? - питає Гершко.

- Ади, я вмію.

- То, значить, ти двері здоймив і теля вкрав?

- Та й украв, та й що?

- То, може, то моє теля за мною бігло, а не вовки?

- Не бігло воно, бо я його зарізав.

- То ти мені вернеш двоє за одно.

Та й вернув Іван жидови двоє телят. Через вовки признався, що вкрав теля.