|
Робив чоловік у дідича, охороняв у него ліси й стави. Приносив додому рибу, і зайців приносив, але жінці не казав, відки, бо жінка була дуже язиката. Вона не втримала б язик за зубами. Жінка питається, відки, а він каже, що риби наловив у лісі, а зайця в ставу. А вона каже:
- Я піду з тобою.
- Підеш зо мною завтра рано.
Пішов він, зловив у лісі два зайці та й поклав їх у воду в осоку і підпер патиками. А риби накидав попід корчі в лісі, та купив колачиків прісних, таких бубликів, і понавішував їх на грушку.
На другий ранок ідуть вони греблею, а в пана якась коза кричить на економії. Жінка питає чоловіка:
- Хто це кричить? А він їй каже:
- То чорт пана голить, а пан кричить, бо бритва тупа. Пішли вони далі, а чоловік каже:
- Ади, заєць у ставу. Лови.
І "зловили" вони тих зайців. Пішли в ліс, а він каже:
- Ади, риба попід корчі. Лови, бо повтікає.
"Наловили" тої риби, ідуть з лісу, але вже другим боком, а там на грушці колачики висять. Він каже:
- Хмара врвалася колачева, і ці прісні колачики повісилися на грушку.
Прийшли вони додому, а він їй каже, що в пана все риба в корчах є. А зайці в воді водяться. І прісні колачики все з хмари падають, порозповідав їй це та й жиють собі мирно далі.
А в тиждень посварилися вони між собою. Вона біжить до пана та й каже:
- Попам'ятаєш ти мене! Прийшла до пана та й розказує:
- Пане, ви маєте такого злодія, що краде у вас рибу та й зайців. Це мій чоловік.
А пан каже свому ґайдукови:
- Іди заклич його сюди. Я йому платю, а він зайці та рибу носить? Приходить він, а пан каже:
- Чоловіче, я тобі платю, щоби ти охороняв, а ти самий ловиш зайців та й рибу?
- Прошу пана, не може цего бути. Хто це таке сказав? А жінка каже:
- Це може бути, бо я сама свідок. Я була з ним у лісі. Була тоді, як колачева хмара врвалася і завісилася з колачами на грушці. А в лісі він казав мені ловити рибу попід корчі. А як ішли попри греблю, він мені показав, і я сама ймила двох зайців у ставу..
Пан каже:
- Колачева хмара йшла... Рибу попід корчі ловила і зайців у воді. Це неправда, - каже, - коли це таке могло бути?
А вона каже:
- Пане, пригадайте, це було тої суботи, як вас чорт тупою бритвою голив, а ви кричали, та як коза.
Чоловік каже:
- Бачиш, жінко, ти такого наговорила, і нічого в тому розумного нема.
А пан сказав:
- Дайте їй на дорогу двадцять п'ять гарапників та й най іде. Та й на тих гарапниках кінець.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області
4 серпня 1987 року
Оповідач: Смульський Микола Дмитрович (1922)
Українські народні казки: Книга 12. Казки Покуття: Ч. І. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2005. — 416 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
Опитування - Найкраща українська народна казка
|