|
Одні люди мали таку дочку, що нічого не хотіла робити. Ходила собі й габар не мала. Уже їй двадцять років, треба її віддавати. Приходи їден з другого села її сватати, а йому кажуть:
- Нащо ти її береш? Вона ж нічого не роби. А він:
- В мене буде робити.
Дав їй батько у придане два гектари цілини.
А вона і в чоловіка сидить собі та й нічого не роби. Він сам дає їсти псови, поросяті - все сам роби. Дав поросяті їсти, а воно не хоче. Він йому:
- Я тобі раз сказав: не кричи! Їж.
Та й пішов. А воно кричить далі. Прийшов він і знов каже:
- Я тобі другий раз сказав: не кричи!
Та й пішов. А порося кричить далі. Тоді прийшов він та й каже:
- Я тобі третій раз сказав: не кричи!
Відрубав поросяті голову і кинув на дривітню. А вона подивилася та й думає: "Я в біду попала". А на ланцюгу собака гавкає. Він каже йому:
- Я тобі раз сказав: не гавкай!
А пес далі гавкає. Він ще два рази повторив те саме та й відрубав псови голову. Входи до хати й каже до жінки:
- Вари щось їсти!
А вона собі сюди-туди. Не хоче варити. А він їй:
- Я тобі раз сказав!
Та й пішов. Жінка злякалася, почала варити. Зварила, сіли вони їсти. Пообідали, а він їй каже:
- Підемо орати. Я тобі раз сказав. Бери впрягай воли.
- Ой, я боюся.
- Я тобі другий раз сказав: впрягай!
Вона бере і впрягає. Приходи він, а вона ще не впрягла. Побачила його і старається, щоб скоріше впрягти. Переказують люди до мами:
- У вас дочка нічого не робила, а в него вже оре. Стара це вчула та й каже:
- Він мені дитину мучи! Я зараз іду до него.
Та й пішла. Іде вона, а зять з дочкою орють. Глипнув він та й каже:
- Гов! Мама йде в гості. Випрягай воли. Вона випрягла, а він пішов напроти старої.
- Здрастуйте!
- Здрастуй.
- Ідіть, мамо, до хати.
А жінка нагнала воли пасти і тоже прийшла до хати. Він каже:
- Готуй щось їсти, а я йду за горівкою.
Сказав та й пішов. Видав дорогу, що йде за горівкою, зайшов другим боком, став під вікно та й слухає, що говоря. А вона говори мамі:
- Він такий, він сякий: порося зарубав та й пса зарубав, мене мучи.
А стара:
- Я зараз пришлю старого. Він прийде та й забере тебе додому. А зять послухав - та й до хати. Баньку поклав та й каже:
- Гай, воли впрягати. Я раз сказав. А стара далі говори:
- Вона не годна, вона не може.
- Другий раз сказав! Стара ще щось каже, а він:
- Третій раз сказав!
Схопив стару та в ярмо її. Запріг - та буком. Стара оре! Як протягнула скибу та як вирвалася з ярма, аж закурилося за нею, так додому тікала.
Приходи стара додому та й каже до старого:
- Той дитину нашу мучи. Іди забери!
Старий палку в руки й пішов. Іде, а вони орють. Зять глипнув, старий іде. Та й каже:
- Гов! Батько йде до нас в гості. Випрягай воли, а я йду напроти. Зустрілись вони зі старим.
- Здрастуй!
- Здрастуйте. Ідіть до хати.
Зайшли до хати. Приходи й вона. А він каже:
- Готуй щось батькови їсти, а я йду за горівкою. Я раз сказав! Видав дорогу, обійшов, став під вікном та й слухає, що буде старий казати. Вона скаржиться старому, що чоловік такий та сякий, що примушує робити.
-...А у вас я не робила.
А батько каже:
- Так, дочко, якби я був не робив, то нічого не було б і в тебе. Треба робити. Треба хазяйнувати, як люди.
Вислухав він та й побіг за горівкою. Приходи та й каже:
- Сідайте, тату, за стіл. А ти зажени на пасовисько воли, бо ми вже орати не будемо. Я тобі раз сказав.
Та як сіли вони бенкетувати, то бенкетували до вечора і всю ніч. Аж на другий день сонечко підійшло.
А стара нудиться, що нема старого. Думає: "Зарубав зять старого". А зять подивився - на старому пірвана сорочка.
- Іди купи татови сорочку. Раз сказав! Вона пішла. Приходи й каже:
- Нема сорочок, лиш тілко одна червона.
- То купи червону. Най буде червона, а не пірвана. Я раз сказав. Пішла вона, взяла ту червону сорочку. Старий вбрався і йде додому.
А стара побачила здалеку червону сорочку та й іде напроти. Думає, що той порубав старого. Підходи, а той у червоній сорочці.
- Що там таке, що ти так довго був? Як там?
- Добре. Діти жиють, вона роби все. А я був у них в гостях.
- А я, - каже, - тягнула в ярмі.
- Ти ще будеш тягнути. Ти як направляла дочку? Як її вчила? Та й далі все добре з дочкою було.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області
10 серпня 1985 року
Оповідач: Данилов Олекса Степанович (1915 року народження)
Українські народні казки: Книга 9. Казки Буковини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 456 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|