|
Вмирає великий багатир. Мав три дочки, і три сини були. Та й каже:
- Слухайте, сини. Як буде котрій дівці жених ся трафляти, аби-сте ніц не думали, лише би зразу віддавали. Хто запитає, аби-сте віддавали.
Вони собі й думають. Тоти два старші не дуже хотіли віддавати сестер, а наймолодший робив то, що сказав тато. Уночі сплять вони, пукає хтось у вікно - то був царя син. Питає наймолодший брат:
- Хто там?
А той надворі каже:
- Царевичу Грицю, ти спиш?
- Сплю.
- Віддай свою найстаршу сестру.
- Віддам.
Як була, так взяв її з подушками та й через вікно віддав. А браття спали й не чули. Рано питають вони:
- Де сестра?
- Я виконав наказ тата. Тато казав: ніц не думати, лиш віддавати. То я й віддав.
Посварили його за то браття.
А на другу ніч знов то саме, в шибку "пук-пук".
- Царевичу Грицю, ти спиш?
- Спав-им, збудив-им ся.
- Віддай середущу сестру.
Узяв він сестру з подушкою та й крізь вікно віддав. І знов сварили його брати. А на третю ніч знов:
- Царевичу Грицю, ти спиш?
- Збудив-им ся.
- Віддай наймолодшу сестру.
Він дав. А на рано ймилися до него браття:
- Що ти зробив?!
Та й так і сяк на него. Він забрався й пішов геть із дому. Прогнали його, то він і пішов.
Ішов він лісом та й побачив звірину. Хотів ту звірину стрілити, а там баба була, в тому лісі, та й звірина втекла, а він стрілив у бабу. Не видів її та й стрілив. Баба каже:
- Ти в мене стріляєш, хоч' зо мною воювати? Пішов би ти на Білу гору та з тим Білим Білявином най би повоював. Я вже з ним воюю шість років. З ним би ти повоював.
Пішов він далі. Ходить та й ходить. І приходить під один будинок. Заходить до середини, а в тім будинку - його найстарша сестра. Каже вона:
- Йой, брате, чого ти прийшов?
- А що?
- Я маю такого чоловіка, що він тебе зараз і спалить. За такого ти мене віддав.
- А я, - каже, - хочу його видіти.
Ніч, щось "пук-пук" у дах, двері ся отворили, прийшов її чоловік. Прийшов, нюхнув та й каже:
- Що тут є за прісна душа незнайома? А вона йому:
- Нікого нема. А що би то було, якби так мій брат прийшов, той, що мене тобі віддав?
- З ним, - каже, - я би посидів, побалакав та й питав би-м ся, чого він зайшов.
А вона його сховала під ванєнку, під таку, що ся купає. Піднімає ту ванєнку.
- Ось він!
Сіли вони за стіл, гостять, усе файно.
- То що тебе тут занесло? - каже.
- Як я віддав наймолодшу сестру, мене браття прогнали. Та й каже він, що хотів звірину застрілити, а стрілив у бабу.
- ...Та й сказала баба мені, аби я йшов на Білу гору з Білим Білявином поборотися. Каже баба, що вона вже з ним шість років воює. Хочу я знайти того Білого Білявина.
А той каже:
- Завтра будемо довідуватися.
А другий день рано той як засвистав, і де які звірі вчули, так ті поприходили. Він ся питає і звірів, і змій:
- Хто знає за Білу гору і Білого Білявина?
Ніхто не знав. Розійшлися усі звірі, а він зайшов до хати та й каже:
- Ніхто не знає.
Переночував він там та й іде далі шукати Білого Білявина. Ішов він, ішов та й попав до середущої сестри. Зайшов до хати, а сестра каже:
- Йой, брате, то ти? Іди, - каже, - бо за такого-с мене дав, що відразу тя вб'є.
- А я хочу з ним видітися. Та й сховала його сестра.
Приходить той та й знов тої самої. Каже, що би вбив, якби знайшов того, що тут є чужий.
- А якби той, що мене тобі віддав?
- З тим, - каже, - то я би ся сколєґував і спитав би, що його сюди привело.
А вона йому:
- От він є.
Сіли вони та й файно побалакали. Розповів йому хлопець про того Білого Білявича. А на третий день той затрубив і посходилися всякі звірі й змії. Питає їх - ніхто не знає, де та гора і який то Білий Білявин.
Побув він у них та й пішов далі. Ішов та й попав до третьої сестри. Прийшов, а сестра каже:
- Йой, чо' ти прийшов? Тікай геть, бо ти за такого мене дав, що тобі життя не буде.
- А я хочу з ним видітися.
Приходить чоловік наймолодшої сестри та й питає:
- Хто тут є? Вона каже:
- Нема нікого. А що би то було, якби тут був мій брат, той, що тобі мене віддав?
А той каже:
- Я би звитався з ним, поговорив, погостився і спитав би ся, що його сюди занесло.
А сестра отворяє сусік та й каже:
- От він є.
Звиталися вони, і той питає його:
- Куди йдеш?
- Я, - каже, - йду блукаючи.
А він у дорозі звірину вбивав та пік собі м'ясо. Їв, брав його з собою і далі йшов блукаючи.
Чоловік наймолодшої сестри затрубив, і посходилися звірі. Питає він, чи знає хто за того Білого Білявина. Ніхто не знає. Вже всі розходяться, аж тут шкутильгає на трьох ногах кривий вовк. Прийшов та й каже:
- І я прийшов, але кривий, то й запізнився.
- Чи знаєш ти за Білого Білявина?
- Знаю. Там бій іде. Я там ранений - відти йду.
- Ти мене поведеш туди? - питає хлопець. Той каже:
- Поведу.
Сестри чоловік дав йому коня. Той вовка на коня, сам сів, та й їдуть.
Їхали, їхали і приїхали, а там - домисько величезний. Заходить він у той дім, а там дідо сидить, прив'язаний на трьох ланцах. Та той дідо:
- Сину Велидів, подай мені кружку води, бо я вже давно не пив. Приторочу тобі ще єдного віка.
Подав він дідови води. Дідо випив, і з него єден ланц зсунувся. Та й каже дідо:
- Дав би мені ще другу кружку, то тобі другого віка приторочу. Хлопець дав, дідо випив, і з него другий ланц зсунувся. Каже:
- То дай мені же третю кружку води.
Подав він, дідо випив, і з него зсунувся третій ланц. І вже вільний.
- А тепер, сину, даю тобі тоти три віки, би ти жив, але забирайся, аби тебе тут не було.
А в того Білого Білявина була дуже файна дівка, дуже делікатна. Хлопець увидів її, а дівка каже йому:
- Я тут у неволі. Рятуй мене. Що робити? Каже він їй:
- Будемо тікати.
Вона його там заховала. Переночували. Дідо Білий Білявин ще спить, а тоті зачали тікати. А якась нечиста сила каже дідови:
- Вставай, бо твоя дочка вже попантрувала. Вже поїхала! А Білий Білявин каже:
- Слухай, а далеко вже вони? Чи я ще можу діжу хліба з'їсти, та бочку вина випити, та й папуш тютюну скурити, та й їх догонити?
- Ще буде на це час, - каже.
Він тото зробив, та й їх догонив, та й тоту дівку відобрав.
- А за тото, що ти мені води дав, я тобі єдного віка даю. Та й забирайся, аби-с більше ся не вертав, бо я тебе вб'ю.
Забрав Білий Білявин дівку, а й 'му жаль. Гадає собі: "Чом я не зайшов та не найшов дівку, як той був ще на ланцах?" Вертає він знов туди та й каже дівці:
- Тікаймо.
Тікають, та й знов Білому Білявину дух підказує:
- Вставай, бо твоя донька вже далеко залетіла!
- Чи міг би я ще дві діжі хліба з'їсти, і дві бочки вина випити, і два папуші тютюну скурити?
- Ще буде на це час, - каже.
З'їв він той хліб, випив вино, скурив тютюн і пішов їх другий раз доганяти. Догнав, забрав дівку і каже:
- Якщо ти ще раз вернешся, ти жити не будеш.
А коло того Білого Білявина сидить змія з дванадцятьма головами та й охороняє його. Вернувся хлопець таки ще раз, взяв дівку та й тікає. Третій раз. А Білий Білявин погнався за ним, доньку відобрав, а його порубав, зложив порубаного в мішок, почепив на коня та й прогнав його.
Їде то м'ясо. Став кінь коло якогось саду, коло квітника, та й досягає І їсть. А з дому вийшла дівчина та й каже:
- Мамо, кінь мішок приніс, і кров з него тече.
Зняли з коня той мішок, а там чоловік порубаний. Зложили того чоловіка, пілляли цілущою водою, і став він живий. Та й каже:
- Як я твердо спав.
- Ай, ти спав. Якби ти сюди не попав, то би був-єс не встав, але кінь тебе сюди завіз, то ми й оживили тебе. Що це, - каже, - з тобою сталося?
Той розказав. А жінка йому:
- За тою дівкою уже не оден приходив і смерть здобув. Але тут, - каже, - є такий чоловік, що тобі поможе. Він має чарівну шаблю і дасть її тобі, та й поможе з тими зміями воювати.
Пішов він до того чоловіка, поїхали вони туди, порубали змію, а потому й Білого Білявина. Все знищили, а тоді царевич Гриць женився з тою дівкою і в тім будинку засидівся. Та й жиє там з жінкою й донині.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Ріпне, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
23 липня 1994 року
Оповідач: Литус Іван Миколайович (1906 року народження)
Українські народні казки: Книга 14: Казки Бойківщини. Ч. І. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 496 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|