Петро Великий дуже любив полювання. А там був полк кавалерії. Петро передягся в гражданське і приходи до командира ескадрону. - Дай мені самого май бойового солдата.

- Дам.

- Мене звуть Альоша.

Командир прикликав їдного солдата й питає:

- Хочеш їхати на полювання з Альошею?

- По вашому приказанію поїду!

Та й поїхав він з "Альошею". Приїхали в ліс і заблудили. А Петро Великий був сильно жилавий і добре лазив по деревах. Виліз він на високе дерево. А солдат хоче видіти, що в "Альоші" в сумці. Заліз він у сумку, побачив ром і трохи випив. А "Альоша" виліз на дерево і скомандував, щоб солдат у такому-то напрямку помітив кілька дерев. Солдат вийняв шаблю і ті дерева позначив.

Зліз "Альоша" з дерева, і поїхали вони на "Альошовому" коні в ту сторону, куди були насічені дерева. Приїхали до якоїсь хати. А там висока огорожа - не перескочити, не перелізти. Солдат каже:

- Альошо, ти під'їжджай до огорожі, а я вилізу тобі на плечі, перелізу через огорожу, переріжу всіх собак, відчиню ворота і в'їдем.

Так вони й зробили. Солдат відкрив ворота, в'їжджають вони, а там - конюшня. Заводять вони туди коня. А там було ще місце на шість коней.

Зайшли вони в хату, дивляться по кімнатах, а під постелями голови відрубані валяються.

- Не туди ми попали, - каже солдат.

А в хаті нікого нема, тілко стара баба і дочка її. Солдат каже:

- Підем спати на горище.

Тілко полягали вони спати, коли чують крик, свист - їдуть п'ять бабиних синів і її чоловік. Приїхали, а стара й говори їм:

- Якісь два приїхали, їден нічого, так собі, а їден всіх собак вирізав.

- А де вони?

- Полягали спати на поді.

Коли солдат спав, Петро вартував. А потому вартував солдат. Став він з шаблею коло драбини і стоїть. А старий каже до найменшого сина:

- Іди розправся з ними.

Той лиш підліз догори, а солдат вхопив його за чуприну і відрубав голову. Той і не писнув. Труп упав на землю, а голову солдат поклав коло себе. Батько каже:

- Що так довго його нема?

Посилає другого. Солдат і другому голову відтяв. Послав старий і третього, й четвертого, і п'ятого. А солдат всім голови відтяв. "Чого їх так довго нема?" - думає старий. Поліз він сам по драбині, а солдат і йому голову відтяв.

Розвиднилося, злізли вони. А Петро каже до баби:

- Показуй, що в тебе в погребі. Покажи, бо й тобі буде те, що твоїм синам і чоловікови.

Баба розкрила погріб показувати. Вони до погреба - а дочка прицілилася і стрілила в Петра Великого. Та й поранила його в плече. А Петро обернувся і вбив її. Зайшли вони до погреба, а там - повно золота. Солдат набрав повні кишені, в пазуху гребе. Та й каже:

- Альошо, бери й ти.

"Альоша" взяв трошки, а більше брати не хотів. Як набрав солдат золота, Петро каже:

- Я беру коня та й їду, а ти йди помаленьку за мною. Я вишлю за тобою ізвозчика.

Їде Петро, устрітив ізвозчика і каже:

- Там ззаду йде солдат. Ти його підвези, то він тобі стілко заплати, що коні твої того варті не будуть. Вези його в ресторан, а потому в царський дворець.

Зустрів ізвозчик солдата, посадив його в бричку і завіз у ресторан. Як солдат добре набрався, повіз його ізвозчик в царський дворець. Петро Великий каже:

- Кладіть його на моє ліжко.

Поклали вони його на царське ліжко, а він спить як мертвий.

Зібрав цар усіх міністрів. Проспав солдат три години, будять його. Виходи він надвір, а там не "Альоша" стоїть, а цар. Солдат упав на коліна:

- Прості, государю.

А цар зняв з шиї золотий ланцюжок, почепив солдатови і каже:

- Цей герой спас мене для всієї Росії. Умийте його і вберіть у гарний одяг.

Одягли його в гарний одяг. Дав йому цар звання капітана. Поїхав він у ескадрон і подав полковнику царську записку. Там було написано: "Негайно з'явитися до царя". Полковник з'явився, а Петро йому каже:

- Цей солдат тепер капітан, і він буде у вас командиром ескадрону. І став солдат командувати ескадроном.

ЦАР ПЕТРО І СОЛДАТ - Казка Буковини

Цар Петро Великий хотів знати, за що п'ють солдати. Перебрався він в шинелину рядового солдата і зайшов собі в забігайлівку. Сів там і сидить. Приходи якийсь солдат і каже Петрови:

- Давай, братєц, вип'єм.

- Нема за що. В мене грошей нема, - каже цар. А солдат йому:

- У мене є на бутилочку.

Випили вони ту бутилочку. Солдат говори:

- Іще би їдну не мішало. А цар:

- Я ж тобі казав, що нема грошей. Другий раз вип'єм, як у мене будуть гроші.

- А ми найдем гроші, - каже солдат. - І ще вип'єм їдну.

А той солдат був кавалерист. Вийняв він шаблю і дав у заставу за бутилку горівки. Випили вони ще й ту другу фляшку. Цар його розпитав, з якого він полка, з якої роти і де розміщається. Солдат сказав цареви свій точний адрес, і вони розійшлися.

А хазяїн тої забігайлівки там не жив. Він свою забігайлівку на ніч замикав, і солдат не мав як забрати назад свою шаблю.

Цар дав приказ тому полкови, що на шосту годину ранку має бути державний смотр. Усі почали готуватися до смотру. А той солдат не має шаблі, лиш їдну ножну. Витесав він із дощечки шаблю і заклав у ножну. Позлагодювалися всі і пішли на смотр, і ніхто з начальства не помітив, що шабля в него деревляна.

Приїхав цар і почав смотр. Проходи цар поперед війська і став напроти того солдата. Та й каже цар солдатови, що стояв коло него:

- Чому в тебе ґудзики нечисті? Три кроки вперед!

Той вийшов. А тоді цар крикнув тому, що з деревляною шаблею:

- Зніми йому голову!

І думає цар: "Що ж він буде робити? Шабля ж замкнена". А солдат вийшов, вийняв свою деревляну шаблю, підняв її вгору і крикнув:

- Господи, як душа невинна, перетвори сталь на дерево!

Усі глянули на шаблю, а вона - з дерева. Цар поплескав його по плечі та й каже:

- Тобі з твоєю мудрістю не рядовим солдатом служити. Даю тобі нагороду і відпускаю додому. Взяв солдат царську нагороду і пішов собі додому.