ЦАР І СМЕРТЬ - Казка Закарпаття

Звідався цар свого міністра:

- Чи є хтось сильніший од мене?

- Є, - каже, - смерть. А він питає:

- Яка смерть може бути?

- Обійдеш свою державу, три рази оббігаєш її. І там будеш смерть чекати.

Взяв цар свою зброю й поїхав на єден місяць. Сів на коня, оббігав, в місяць приїхав дому та й каже:

- Брешеш, неправду говориш. Ніякої смерти не є. А той пропонує:

- Поїдь іще раз.

На другий місяць цар набрав більше зброї. Ходить по городах, деколи по степах - ніякої смерти нет. Кажуть йому: "Люди самі убиваються".

- Ну от, - каже, - царю. Ще підеш третій раз і стрінешся зі смертю.

Цар йому:

- Як то буде неправда, я тобі голову врубаю.

- Рубай, - відповідає.

От поїхав третій раз, ходить і надибав цвинтар, де було поховано багато війська, що загинуло на війні. Іде женщина. Має на плечах аршу, мотику й лопату. Кричить цар:

- Стій! Що ти за єдна?

- Я, - каже, - твоя смерть.

- От, - радіє, - я тебе й чекаю. Три роки тебе чекаю. Я два рази об'їхав державу - тебе нема. Но, - питає, - яка в тебе зброя?

Смерть говорить:

- Мені зброї не потрібно.

- Я, - повідає, - маю таку зброю, що тебе обсиплю од ніг до голови.

- Мені твої кулі нич не скоять. Я буду тут стояти. Я не йду звідси ніде.

Цар усе вистріляв на смерть, що мав, усю зброю - до смерти не їмалися ніякі кулі. Як уже цар не мав чим стріляти, пішов на ню з шаблею.

А вона задула вітром, і цар упар на землю. І просить:

- Смерте, даруй ми живота.

- А ти, - каже, - людям дарував живот? Кілько дав людей на смерть, кілько людей зрабовав? От я засвищу на пальці, прийде птиця, довгі гади та ящірки - і з тебе кров вип'ють.

- Я, - шепче, - буду твій, будеш моя жінка.

- Мені муж не потрібен. Не треба мені ніякого мужа.

І кінь царя пішов дому сам. А царя смерть там загребла.