ЦАР І ВОЯК - Казка Закарпаття

В стародавньому світі жив єден цар. Та країна була дуже багата. І людям було добре. Але в нього вояки служили двадцять п'ять років. І хоч добре було в царя, але гроші крали з банку. Та єден вояк думає собі: "І я йду та й вкраду". Іде вулицею до царя гроші красти. Та стрітився на вулиці з другим чоловіком.

- Де ти йдеш? - говорить йому.

- Йду в царський банк, гроші красти.

- І я тоже йду красти.

- Ба кеть поїмають нас?

- Та ніт, ми много грошей брати не будеме. Тілько на цигарети.

Но та й пішли обоє.

Прийшли, а банк одкритий. Вояк бере гроші тілько на цигарети. А його напарник бере багато. Сварить його вояк:

- Не бери стілько. Та я лем узяв мало, а ти береш багато. Як можна так обкрадати країну?

А той бере багато й бере. Осмілився вояк і вирвав від того гроші. І положив назад у банк.

- Кілько я взяв, стілько й ти бери.

Пішли вони відти. Ідуть, дивляться: в палаті світиться.

- Ходім увидіти, що там є, що там рішають.

- Та там вікна високо, як увидим? - не хоче вояк. Подумав вояк і сказав злодійови:

- Лізь мені на плечі.

- Та ти мене не втримаєш, - відповідає злодій. - Лізь ти на мене. Виліз вояк на плечі злодійови й позирає у вікно. А там говорять:

- Цар пішов на переговори, а прийде відтам, то буде гостина. Та ми йому підробиме. Перший стакан - то його, царів. А там буде отрута. І заступник царя царьом стане.

Зліз вояк і каже злодійови:

- Іди ти послухай, бо ти мені не повіриш. Та про зле діло говорять. Поліз на плечі воякови злодій. Та дослухався сам за себе. А то сам цар був, той злодій. Тоді зліз він і сказав:

- Ідеме додому, а в вісім годин щоби ти сюди прийшов. Бо тут будуть рішати про царя, а ми будеме свідки.

Як розходилися, злодій витяг від вояка шаблю. Та й іде вояк до касарні. Дивиться - шаблі нема. "Та де я її мав стратити? - думає. - Злодій узяв від мене. А мені треба рано, в вісім годин, бути з шабльою". Вояк недовго думав, виломив з плота тинянку. "Я на вісім годин маю з'явитися з шабльою. Хоч і дерев'яна шабля, але свідком мушу бути."

Та й приходить той вояк до міністерства. Закликали його в палату. І спізнав його "злодій". Який злодій, кеть то цар! Та й питає вояка:

- Ти би сказав, як ту рішали?

- Та я вночі чув, що рішали. Та рішали за царя. Хочуть його отруїти. Але де ж той другий свідок, злодій, що тут був зо мною?

- Та я сам з тобою був, - відповідає цар. - Та ми все чули, як вони рішали. А тепер випивайме за тото. Перший погар заступнику мойому, міністрови.

Всі взяли погари, тілько заступник не бере. Бо знає, що там отрута. Та й сказав цар:

- То п'єме чи не п'єме?

Всі чекають на того заступника, а він свій погар не бере. Тоді цар викликав дохтора, щоб провірити тото. Прийшов дохтор, провірив та й повідає:

- А як то пити, кеть то отрута? Та звідався цар:

- А кому ви то ладили?

Та й ніхто нич не каже. Усі мовчать. І наказав цар свідкови:

- Бери шаблю й одтинай йому голову, старшому міністрові. А свідок не хоче:

- Він мені не винен нич. Я йому голову не рубаю.

- Ти все чув, як говорили? - звідає цар. - Не отітнеш, так я тобі голову одітну.

Вояк-свідок дуже ся напудив і сказав:

- Бодай моя шабля дерев'яною стала. А як дерев'яною стане, то вона не відотне.

Виймає вояк шаблю та рубає тому шию. А то лем заскрипіло. Цар дуже засміявся. Міністрове зачудувалися:

- Та хто ж це прийшов? Як сказав, так і сталося. Віддає наказ цар:

- На, бери мій пістолет і вбивай його. Повів вояк царьови:

- Чого ж його убивати? Та він грошей не крав. Радше мене бийте, бо крав.

- Тут так, - сказав цар, - або ти вбиваєш його, або я тебе. Взяв свідок пістолет і вбив його. Тоді цар сказав:

- Стаєш ти на його місце.

Та за крадіж став вояк міністром. І по тому ділу вже такого діла більше не було. І була багата країна, всім людям весела.