|
Було в багача дві дочки: менша файна, розумна і роботяща, а старша - нефайна, дурна і ледача. Звали старшу дочку Хиха. До меншої усе старостів засилали люди, а Хиху ніхто не хтів брати. Прийшли одного разу старости, а батьки й кажуть їм: - Як же ми меншу дочку віддамо, а старшу лишимо? Старша буде плакати і обижатися на нас: най лучче молодий прийде вночі і вкраде меншу, то ми не будемо винні перед старшою.
З тим старости й пішли, і розказали все женихови. Пішов жених уночі красти в багача файну дочку, а багач з жінкою зібрали Хиху, посадили в хоромах та й ждуть. Ще й наповіли їй:
- Як він буде тебе красти і везти додому, ти мовчи, щоб він тебе не пізнав.
Приїхав уночі жених, забрав Хиху, посадив тихо на віз та й везе додому. Їдуть і мовчать, а як проїхали півдороги, жених не стерпів та й каже:
- Дивно мені й чудно, як я тебе вкрав. А вона йому:
- Буде ще чудніше, як привезеш на місце.
Привіз він її додому, втворяє двері, заходять до хати. Мати зраділа, засвітила каганець. А Хиха кинула оком по хаті та й до матері:
- Добривечір вас, у вас припіцки, як у нас.
- То це ти, Хихо?
- Я, мамко, ваше лихо.
А закон колись був такий, що як хтось вкрав дівку, то вже не міг її прогнати. Мусив бідний парубок вінчатися з Хихою. Почали вони жити.
Настала зима. Чоловік молотить на току, а Хиха палить у печі і не знає, що варити. Молотив, молотив чоловік та й пішов до свого тата їсти. Нагодував його тато та й каже:
- Ти попоїв, а діти вдома, може, голодні сидять. На тобі гуску, заріж та нагодуй дітей.
А Хиха сидить у хаті така обдерта, що одне лиш рундзя на ній висить. Діти дивляться у вікно та й побачили, що батько гуску несе.
- Татко несе гуску!
А Хисі причулося, що дитина крикнула: "Татко несе сорочку вузьку". Зраділа Хиха, що чоловік нову сорочку несе, скинула з себе старе дрантя та й у піч його. Мала гадку нову сорочку вбрати. Заходить чоловік з гускою до хати.
- Що з тобою, Хихо?
- Бодай тебе, чоловіче, та й з твоїми дітьми! Вони кричали, що ти несеш сорочку, добру та вузьку. А я взяла та й спалила стару.
- Жінко! Роби, пряди, вбирайся. Як сама зробиш, то й вберешся, бо я ні від кого нічого не принесу.
- Та я б напряла, коли було б мотовило. Зроби мотовило.
- Добре, я піду в ліс та й утну тобі мотовило.
Чоловік пішов у ліс, а Хиха й собі хильцем у ліс. Сіла за кущем та й дивиться. Вибрав чоловік рівне деревце та й замахнувся сокирою, щоб зрубати. А хиха з-за куща:
- Хто мотовило втне, то той умре-е-е!
Аж луна пішла по лісі. Дало чоловікові ляку. Розмахнувся він другий раз сокирою, а вона знов:
- Хто мотовило втне, то той умре-е-е!
Роздивився чоловік по лісі - ніде нікого нема. "Як маю я через якесь мотовило вмерти, то най луче Хиха гола сидить", - подумав чоловік, плюнув та й пішов додому. А вона уперед него побігла та й сіла в хаті.
- Ну що, чоловіче, де мотовило?
- Не питай.
- А що таке?
- Я хотів втяти мотовило, а в лісі щось кричить: "Хто мотовило втне, то той умре".
- Може, тобі так причулося?
- Ні, не причулося. То я лишив та й пішов додому.
- Добре, що-с не рубав. Не треба вмирати.
- Що ж будемо робити, жінко? Був я в куми, вона вишиває сорочки, а в нас нічо нема. В чім же підем паски святити?
- Не журися, чоловіче. Я уберу тебе, що лиш на тебе будуть усі дивитися, а не на кума з кумою.
Діждалися Пасхи. Хиха зняла з кросен усю зброю - набивки, нити, скрипиці, бердо, поножі - почепила на чоловіка, та й пішов він до церкви. Входи в церкву, а то все дзуркає на нім. Люди роздалися, дали дорогу. Постояв він, обернувся - та й додому.
- А що, чоловіче, лиш на тебе дивилися люди? На кумову вишиту сорочку не дивилися?
- На мене. Най тебе, жінко, Господь поб'є. Роби, жінко, бо вмру, то пропадеш і ти, і діти наші пропадуть. Не буде в що і вбрати мене.
- Нічого, чоловіче, коби ти вмер, я вберу.
От чоловік зробив вигляд, що вмирає. А кумам сказав: "Як я вмру, то дивіться, у що вона мене вбере". "Умер" він та й лежить голий на лавці. А вона полізла на під і здійняла веретено.
- Чекайте, куми, я вберу сама.
А то веретено було напрядене. Мати дала їй, щоб вона дурила чоловіка, ніби пряде. Прив'язала Хиха чоловікови нитку до великого пальця на нозі, а тоді за палець на руці, заснувала за вухо. І так виснувала все веретено. Та як заголосить:
- Чоловіче, дружино моя, чоловіче, сатано моя! Ти вмер, і нічого тобі нема, а я ходю та голосю, та кожного дідька просю. Чоловіче, на що ти подобаєш!
А він схопився та й каже:
- Гонили б тебе пси! На балалайку подобаю. На балалайку! Одного разу скликає його тесть гостей. Та й переказує, щоб прийшли і зять з дочкою.
- Жінко, печи колачі, бо підем у гостину до твого тата, - каже чоловік до Хихи.
Чоловік робить щось надворі, а жінка у вікно поглядає (може би, чоловік зайшов до хати і зробив колачі). Вийшла на поріг та й каже:
- Чоловіче, я печу колачі.
- Печи, печи.
- Чоловіче, я печу хліб. Вийшла знов.
- Чоловіче, я печу бодз.
- Печи, печи.
А вона недовго думала та й разом з коритом усе в піч всадила. А відтак закликає чоловіка.
- Іди, бо бодз спікся.
Входить чоловік, розкопує піч. Корито обгоріло, бодз файно спікся.
- Жінко, збирайся. Підем до тата.
А в що вбиратися, як нічого нема? Голенька Хиха. Одяг чоловік на її голе тіло сардачину та й пішли. Прийшли до тата під хату, а чоловік каже:
- Хихо, ти посидь під хатою, поки не стемніє, а тоді зайдеш, бо голій теперки нема як заходити.
Посадив він її під хатою та й закрив усю околотом.
- Сиди, поки я не вийду.
А сам заходи до хати, та й межи гості той бодз на стіл.
- Нате, тату, що ваша дочка напекла. Їжте і радуйтеся. Сиділа Хиха в околоті, сиділа, а підпилі гості виходили з хати та все околот мочили. Вона сидить мокра на морозі та й змерзла. Тоді вбігає до хати та й на піч межи горшки. Та й усе примовляє:
- Кожіжівки, верететена, кожіжівки, верететена.
Так, ніби вона прясти хоче. Гості сміються. Татови й мамі незручно.
Довго вони жили, але нічо не навчив чоловік Хиху. А як прийшла смерть, заслабла Хиха і вмерла. Чоловік пішов до Хотіня, щоб усе купити до похорону. Обмили Хиху і поклали на лавку. Накрили її полотном і чекають, що чоловік принесе з базару вбрання. Прийшов він, а жінки кажуть:
- Давайте вбрання, будем куму вбирати.
Виймає він усе, що купив: утиральники, хустини, полотно, хустини на деревце. А вбрання на жінку не купив.
- Як грішне тіло вбратися хотіло, то най би було робило. Так і поховали Хиху.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Орличани, Хотинського району, Чернівецької області
4 липня 1976 року
Оповідач: Дудка Марія Іванівна (1927)
Українські народні казки: Книга 10. Казки Буковини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 496 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|