|
Була в родичів дівчина, яка мала дванадцять років. І слаба вона була. Пробудилася від сну та й каже мамі: - Знаєте, мамо, що мені снилося? Снилося, що я того й того числа буду вмирати. А того й того числа будете ви, мамо, вмирати. А того й того числа буде мій тато вмирати.
Як прийшло то число, дівчина вмерла. Прийшло то число, коли мала вмерти мама, і мама вмерла. Приходить і тото число, коли має вмерти батько. Вголився він, умився, скупався, убрався - все. Ляг на катафель та й не вмирає. Чекають годину, чекають другу, день минає, а він не вмирає. Тоді люде кажуть:
- Та то що? То їй зле снилося. Розходьмося всі додому. Ідуть вони від того чоловіка, а в сусідстві крик, ґвавт, плач. Умер у тій хаті чоловік.
- Що є? Той ладився вмирати, а вмер цей. Що це може бути? А єден старий чоловік подумав та й каже:
- Не знаєте, чого цей умер? Бо не той був татом тої дівчини, а цей. Їй правильно приснилося. Шлюбний чоловік не був її тато, а цей. То й умер.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Ріпне, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
23 липня 1994 року
Оповідач: Литус Іван Миколайович (1906 року народження)
Українські народні казки: Книга 14: Казки Бойківщини. Ч. І. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 496 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|