Їден чоловік післав свого сина на заробітки. Ішов, ішов той син та й здибав діда. А дід і каже йому:

- Ти будеш служити у мене рік за три слові?

- Буду.

- То добре. Твоя робота буде така: будеш тримати цілий рік вогонь з їдного сірника.

Запалив хлопець вогонь і дотримав його до року. Прийшов той старий та й каже йому:

- Ти свою роботу зробив, а тепер слухай моїх три слові. Жінку на оказію не пусти саму, коні другому в руки не дай і без броду не йди через воду. Іди додому, і все тобі добре піде.

Прийшов він додому, а тато каже:

- Що ж ти робив, що нічого не приніс?

- Чого ж не приніс? Я приніс. І сказав татови тих три слові.

Стали вони далі разом жити, і все пішло їм у руки. Купили собі візок, коней, корівку. І треба вже парубкови женитися. Жениться він, бере собі жінку Єленку. Появилася в них дитинка. А через рік після того віддається його кумната. У кумнати весілля, чоловік і каже до жінки:

- Йди до сестри, допомагай.

А в той час піп ніс до млина склецок. Заходи до Івана та й каже:

- Дай мені кобилу, щоб я відвіз до млина цей склецок, бо стидно батюшці нести склецок на плечах.

Дав Іван попови кобилу. А піп вертає додому та не їден склецок кладе, а десять, і так б'є кобилу під горб. А кобила була жеребна. Від того биття вона впала і скинула лоша. Піп затягнув то лоша в корчі і закрив його терням.

Змолов піп, завіз склецки додому та й приводи кобилу. А з тої кобили нічого нема, нікуди вже вона не годиться. Та нічого не сказав Іван попови, взяв кобилу і завів у стайню.

А його жінка на весіллі у свої мами. Перебрався Іван на купця, накупив шалків з шовковими тороками, взяв у сусіда кобилку, поклав ті шалки в ящик і повіз уночі до тещі. Теща його не пізнала.

- Нате вам, - каже, - тьотко, шалок з шовковими тороками, щоб я переспав у вас.

Вона його й приймила. Поїв він файно і каже:

- Тьотко, дав я вам шалок, а ви мене нагодували. Це добре, але найдіть мені ще молодицю на ніч, то ще їден шалок дам.

А стара каже до дочки:

- Як я маю шукати якусь чужу, то лучче той шалок най буде тобі. Іди до него. Він там у стодолі наверху, на сіні.

- Як Іван взнає, він мене вб'є, - сказала жінка, але взяла дитину й пішла.

Переспав Іван з своєю жінкою на поду, а тоді тихо встав, узяв на руки дитину, сів на візок і поїхав додому. А вона встала, лап - нема дитини! Виходи надвір.

- Мамо, нема дитини. З чим піду додому? А стара каже:

- Не журися. Запалимо стодолу. Вона буде горіти, а ми будемо кричати: "Ґвавт! Дитина згоріла!"

Так вони й зробили. А чоловік дав дитину сусіді. Та приніс до хати мертве лоша, що його піп у терня заховав. Жінка приходи додому, а з нею теща. Стара плаче:

- Ой, пропала дитина!

- Мамо, не плачте, - каже Іван, - ми ще молоді, буде дитина друга. Йдіть додому і принесіть, що у вас лишилося від весілля, та зробим за дитину обід.

Принесла стара все, що треба, та й поклала в хатчині. А Іван каже:

- Як робити обід, то треба, щоб це був обід. Покличмо й попа. Прийшов і піп. А перед тим Іван вирубав дев'ять деренових бияків: по три для жінки, тещі й попа. А кума з дитиною в хаті великій сидить.

Хочуть уже сідати за стіл, а Іван каже жінці:

- У цій хатчині нечисто. Ходім до хати великої.

Заходи жінка до великої хати, а там кума на руках її дитину тримає.

- Віддай мені дитину!

- Ти мені не дала, і я тобі не віддам, - каже кума.

Жінка боїться вертатися до хати, бо дитина не згоріла, дитина тут. Іван каже:

- Мамо, ідіть подивіться, чого це Єлена так забавилася.

Пішла стара, побачила дитину і не вертається, боїться. А він до батюшки:

- Підем у велику хату - вони там справляють стіл. Заходять туди. Батюшка лиш на поріг - і увидів лоша під столом.

Увійшов до хати та й завмер. А Іван бере бияки, ломає на попови три, на тещі три і на жінці три. Отакий був для них обід.

ТРИ СЛОВА - Казка Буковини

Був собі бідненький чоловік. Каже він до жінки: - Я піду в найми та щось зароблю. Пішов. Ішов, ішов і зайшов до одного хазяїна. Той бере його на службу та й каже:

- Я тобі грошей платити не буду, але як прослужиш у мене рік, скажу тобі їдно слово. А за три слові треба буде тобі робити три роки.

- Добре. Прослужив він рік.

- Будем розплачуватися, - каже хазяїн. - Скажу тобі їдно слово. Як прослужиш у мене три роки, то не опрошкуй, а дорогою йди.

- Це все?

- Все.

Служи він другий рік. Коли закінчився той другий рік, хазяїн і каже:

- Як будеш іти додому, то не ночуй там, де старий чоловік і молода жінка.

- Все?

- Все.

Прослужив він третій рік і збирається додому.

- То кажіть третє слово.

- Не дай серцеви волю - оце моє третє слово.

- Це все?

- Все.

- Та дайте мені хоч якесь шмаття, щоб я такий обдертий не йшов. Дайте щось їсти на дорогу.

- Жінко, дай йому, - сказав хазяїн.

І дала йому хазяйка біле шмаття і хліба на дорогу. Пішов він.

Іде, і якраз по його путі їде чумак, гони три вози з сіллю. Питає чумак, куди він йде. Розказав чоловік, що три роки робив і нічого не заробив, лиш три слові.

- То їдьмо разом, - каже чумак, - сідай на воза. Поїхали вони разом. Проїхали трохи, а чумак каже:

- Чого будем так далеко дорогою об'їжджати? їдьмо цею стежкою!

- Нє, я за це слово цілий рік прослужив - щоб не опрошкувати. Ти їдь собі, а я іду дорогою.

Поїхав чумак стежкою через ліс, а той чоловік пішов собі дорогою. Лиш заїхав чумак у ліс, а на него напали два злодії і хочуть ограбувати. Чумак почав кричати, а той чоловік учув і побіг на поміч. Як почули злодії, що хтось біжить і кричить, лишили чумака і втекли. А чумак і каже:

- Ти мене врятував від злодіїв. За це я даю тобі пару волів і воза з сіллю. Бери собі того заднього.

Їдуть вони далі і перед вечором приїжджають у їдно село. Просяться на ніч. Їх приймають. А наш чоловік подивився, що в тій хаті старий чоловік, а жінка молода, та й каже:

- Я тут не лягаю. Я рік за то слово прослужив - не ночувати там, де жінка молода, а чоловік старий.

І не пішов до хати. Чумак ляг спати на возі, а той не спить. Дивиться - іде піп до хати. Чоловік підійшов до вікна та й бачить: піп поставив горівку, вона поставила їду. Випили, закусили. А жінка й каже попови:

- Давай задушим старого, щоб не смердів тут. Он на возі сплять люди, то є на кого скласти.

І задушили вони діда.

А рано вибігає жінка з хати й кричить:

- Ґвавт! Приймила їх ночувати, а вони задушили мені чоловіка! Прибігли люди, схопили їх. Чумак проситься, каже, що не був у хаті. Ніхто йому не віри. А чоловік каже:

- Станьте, люди, я вам щось скажу. То не чумак задушив діда і не я, а вона з попом. Там у великій хаті стоїть недопита горівка й закуска. То вони обоє пили. І піп забув там палицю.

Зайшли вони туди - правда. Попова палиця стоїть у кутку. Пішли до попа, а попадя каже:

- Він спить, бо дуже трудний, лиш перед ранням до хати прийшов. Взяли вони попа, а тих людей пустили. І дає йому чумак ще їдного воза з волами.

- Бери, - каже, - я не збіднію. У мене дома є ще два вози. Поїхали далі. Чумак поїхав своєю дорогою, а той чоловік звернув додому. Був вечір. Підійшов чоловік до вікна, дивиться: жінка грається з кимось у постелі. Він думав, що то до неї прийшов інший, а то хлопчик його був. Як він тоді пішов з дому, то скоро після того народилася дитина. Тепер хлопчикови йшов уже третій рік.

Але чоловік не міг розібрати, що то малий хлопець. Знімає він з плеча пукалку (чумак дав йому ту пукалку) і хоче стріляти. Аж тут пригадав слова: "Не дай серцеві волю". Опустив пукалку, зайшов до хати, привитався з жінкою і питає:

- Що то за хлопчак?

- То наш з тобою хлопчик. Він родився, як ти пішов.

Та й загнав хазяїн воли на подвір'я. І жили вони собі, доки не повмирали.