|
Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданщиком, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають! Що зароблять — то проїдять, та й нема. От баба і напалась на діда: «Зроби та й зроби мені, діду, солом'яного бичка і осмоли його смолою». — «Що ти, дурна, говориш, навіщо тобі той бичок здався?» — «Зроби, я вже знаю навіщо». Дід — нічого робить — взяв зробив солом'яного бичка і осмолив його смолою.
Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом'яного бичка пасти; сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь. Наскочив на бичка: «Хто ти такий? — питає. — Скажи мені!» А бичок і каже: «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». Ведмідь каже: «Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!» Бичок нічого, мовчить. Ведмідь тоді його зараз за бік, давай смолу оддирати. Оддирав-оддирав, та й зав'яз зубами, та ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — ні! Затяг того бичка бозна-куди. От баба прокидається, аж бичка і нема. «Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов». Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда: «Діду, діду, бичок наш ведмедя привів, — іди його вбий!» Дід вискочив, оддер ведмедя, взяв і закинув його у погріб.
От на другий день, ще ні світ, ні зоря, баба уже набрала кужелю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк та до бичка: «Хто ти такий, скажи мені!» — «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». — «Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то сучого сина собаки обідрали». — «Бери!» Вовк зразу до боку, хотів смолу оддерти. Драв-драв та зубами й застряв, що ніяк уже і не оддере. Що хоче назад — то ніяк... Він так вовтузається з тим бичком! Прокидається баба — аж бичка уже й не видно. Вона подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів». Та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб укинув.
Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Біжить лисичка: «Хто ти такий?» — питає бичка. «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений,- смолою засмолений». — «Дай мені смоли, голубчику, приложити до боку; сучого сина хорти трохи шкури не зняли!» — «Бери!» Ув'язла і лисиця зубами, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала. Дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика піймали.
От як назбиралось їх, дід сів над лядою у погребі, давай гострить ніж. Ведмідь його й питає: «Діду, навіщо ти ніж гостриш?» — «Щоб з тебе шкуру знять та зробить з тієї шкури і собі й бабі кожухи». — «Ой не ріж мене, дідусю, пусти лучче на волю; я тобі багато меду принесу». — «Ну, гляди!» Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає: «Діду, навіщо ти ножа гостриш?» — «Щоб з тебе шкуру знять та на зиму теплу шапку пошить». — «Ой не ріж мене, дідусю, я тобі за це цілу отару овечок прижену». — «Гляди!» І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає: «Скажи мені, будь ласкав, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?» — «У лисички, — каже, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу знять». — «Ой не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі і гусей, і курей принесу!» — «Ну, гляди!» І лисичку пустив. Остався один зайчик. Дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає, а він і каже: «У зайчика шкура м'якенька, тепленька, — будуть мені на зиму рукавички і капелюхи». — «Ой не ріж мене, дідусю, я тобі стьожок, серьог, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!» Пустив і того.
От переночували ту ніч. коли на ранок, ще ні світ, ні зоря, аж — дер-дер! Щось до діда в двері. Баба прокинулась: «Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить; піди подивись». Дід вийшов, коли то ведмідь цілий улик меду припер. Дід узяв мед, та тільки що ліг, аж у двері знову — дер-дер! Коли вийшов — аж повен двір овець вовк понагонив. От незабаром лисичка принесла гусей, курей — усякої птиці. Зайчик понаносив стьожок, серьог, намиста доброго... І дід рад, і баба рада. Взяли попродали овечки та накупили волів, та став дід ходить тими волами у дорогу, та так розбагатіли, що не треба лучче.
А бичок, як не стало вже треба, поти стояв на сонці, поки й розтав.
|
Солом'яний бичок. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - 158, 159. Зап. у Зіньківському пов. Полтавської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., II, стор. 13—16. Паралелі: Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 6—9; Українські народні казки, вибрані для дітей. Упорядкував Б. Грінченко, К., 1907., стор. 77—81; Молода Україна. Часопис для дітей старшого й меншого віку. К., 1908—1914. . 1909, № 2, стор. 26—29; П. А. Гнедич, Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд, вып. IV, Полтава, 1916., стор. 13—18, 33—34; Материалы для этнографии Херсонской губернии. Собрал И. В. Бессараба, Пг., 1916., стор. 56—58; Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 91—97; Українські народні казки. В трьох книгах. Упорядкував акад. М. Возняк, кн. 1, К., 1946; кн. 2, 1947., І, стор. 46—49; Дідо-всевідо. Закарпатські народні казки. Запис текстів та впорядкування П. В. Лінтура, Ужгород, 1969., стор. 5—9; Афанасьєв, стор. 7—15; Сборник великорусских сказок архива Русского географического общества. Издал А. М. Смирнов, вып. 1, 2, Пг., 1917., стор, 619—622; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 462; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 171—182; Julian Krzyżanowski, Polska bajka ludowa w układzie systematycznym, Wrocław — Warszawa—Kraków, t. I, 1962., стор. 65. Казка з незначними відмінностями відома у записах з різних районів України — Полтавщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-5, од. зб. 364, арк. 44—53; ф. 1-7, од. зб. 784, арк. 49—50; од. зб. 788, арк. 8; од. зб. 789, арк. 106; од. зб. 838, арк. 16), Чернігівщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 841, арк. 194). Київщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 761, арк. 7), Донеччини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6. од. зб. 643, арк. 50; од. зб. 644, арк. 35; од. зб. 648, арк. 38—39), Харківщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 11-4, од. зб. 611, арк. 61—62; од. зб. 756, арк. 30—31; од. зб. 827, арк. 111—112; од. зб. 832, арк. 99; Відділ рукописів Інституту етнографії ім. М. М. Миклухо-Маклая АН СРСР (Москва)., ф. 22, од. зб. 331, арк. 74—79), Ворошиловградщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6, од. зб. 527, арк. 3—6), Сумщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 818, арк. 176), Ровенщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 14-3, од. зб. 467, арк. 1—3). Див. також: Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-2, од. зб. 268, арк. 208—209; ф. 1-7, од. зб. 847, арк. 109—110; Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР., ф. І. 3755, арк. 23—24;
Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.
Художник ілюстрацій К. Шалварова
|
Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)
|