Мав ґазда пса. Називався той пес Терко. Він через всей свій вік тому ґазді вірне служив, але на старість вже не міг. Та й тогди го ґазда взяв та й вигнав геть.

Іде пес, іде — здибався з вовком. А вовк ся його питає: «Де ти йдеш?» Він каже: «Нагнав мене мій ґазда геть, то йду на жебри!» Тогди вовк каже: «Я тебе так пораджу, що тебе ґазда знов буде шановати. Як завтра, — каже, — піде ґазда в поле пшеницю жати і винесе з собов малу дитину, то я забігну та й дитину вхоплю, а ти тогди будеш за мнов летіти і дитину від мене відбереш і занесеш свому ґазді!»

Вийшов ґазда з жінков жати пшеницю та й виніс дитину і положив під кіпку. Тогди вовк забіг та й хлопця вхопив, зачав утікати. А Терко тогди за вовком, вовка догонив, відобрав дитину і заніс свому ґазді. Ґазда зараз виймив із торби кавалок солонини і хліба і дав то Теркові. І потому вже його тримав і годував добре. Вже го шановали всі за то, що дитину відкупив від вовка.

Але раз пес вийшов знов у поле та й здибав самого-того вовка. А вовк каже: «Ци правда, що-м тя добре порадив? Як же ти мені тепер за то відплатиш? А пес каже: «Ходи, у мого ґазди є комашня, то я тя добре нагодую!» Та й запровадив вовка до хати на комашню, так що ніхто не видів, і каже: «Лізь під стів, а я тя буду трахтова́ти!» Та й дав му там хліба, солонини, пирогів та й фляшку горівки. Але ся вовчисько дуже той горівкою впив та й каже до пса: «Я тепер буду співати!» А пес му каже: «Бійся бога, сиди тихо!» Але вовк був вже дуже п'яний та й завив, то єдні люди з хати повтікали, а другі взялися до вовка бити. Тогди Терко ляг на вовка і не дав го бити. Та й вивів вовка в ліс, а сам вже жив коло ґазди аж до смерти.

СОБАКА І ВОВК - Казка Про Тварин

Був собі чоловік, мав він собаку. От, як стала вона уже дуже стара, він і каже до неї: «Іди собі в світа, коли ти така стара». Пішла вона, та дивиться — іде вовк, та й каже їй: «Куди ти, собако стара, йдеш?» А вона: «Я іду в світи». — «Ну, я тобі назичу хліба, але, гляди, щоб і ти мені послі назичила». Вона каже: «Добре, назичу». От він каже: «Отут попові жнуть, то йди: я возьму дитину та й побіжу, а ти будеш на мене гавкати; а вони побачать та відберуть від мене дитину, а тебе возьмуть до себе». От вони так і зробили: вовк узяв дитину да й побіг, а собака за ним — гав, гав! От люди побачили, відняли дитину, а собаку взяли до себе і нагодували.

У них був бал на другий день, — так-так гуляють! Людей понасходилось... А вовк прийшов до теї собаки, а вона каже: «Лізь під штандари!» Вовк вліз та й сидить. Собака узяла з стола буханець хліба та й несе до вовка. Люди побачили та й кажуть: «Он собака несе хліб!» А хазяїн каже: «Нехай несе, то наш». Взяла собака той буханець та й віддала вовкові; він узяв та й з'їв. Потім вона узяла пляшку з горілкою та й знов несе вовкові. Люди побачили та й кажуть знову: «Он собака поніс горілку». А він каже: «Нехай, нехай несе, то наш собака». А він ізнов поніс вовкові. А ті попові підслідили його — куди-то він несе, а він вовкові; вони взяли да за кий да й вигнали вовка.

Він узяв, пішов у поле; дивиться — свиня пасеться. Він прийшов до неї та каже: «Чия ти?» А вона каже: «Попова». А він каже: «Зачекай, я тебе з'їм». А вона каже: «Сідай на мене, я тебе привезу до свого дому, то там мене і з'їси». Узяв він, сів на ню, — вона взяла, привезла його до свого дому. Узяла вона, шархнулась об хлів, а він і впав з неї. Ото він хоче вже її їсти, — вона кричить; люди попові вибігли да й знов його вигнали.

От він ізнов пішов у поле. Іде він та дивиться — аж коняка пасеться. Він каже до неї: «Чия ти?» — «Попова!» — «Почекай, я тебе з'їм». А вона каже: «Не їж, а сідай лучче на мене та поїдем до мого дому, — там і з'їси». Він сів да й поїхав. Приїжджають в двір, — вона приїхала до стайні, шурнулась у стайню — він упав. Ото він хоче її їсти, — вона начинає іржать. Попові вискочили та й прогнали його.

Ізнов той вовк побіг у поле. Іде він понад ставком, дивиться — гуси на березі сидять. Він питає їх: «Чиї ви, гуси?» — «Попові». — «Я вас поїм». — «Ой, не їж, нехай ми попливем да ноги пополощем, — тоді нас чистеньких і з'їси». Узяли вони да й поплили, а він остався, як дурний.

Постоявши, бачить, що вони не випливають, узяв да й пішов далі. Дивиться він — іде парубок. Він питає: «Чий ти?» — «Поповни». — «Я тебе з'їм». Він каже: «Зачекай, я перше піду обмиюсь». Він узяв, виліз на гіляку, вирізав здорового дручка, потім зліз та й каже до вовка: «Дай мені чим втертися». Він каже: «Не маю чим». Він каже: «Дай я твоїм хвостом втрусь». Вовк дав йому хвоста. Він взяв, обмотав його добре за руку. Вовк каже: «Пусти!» А він його дубком раз ударив, другий, а за третім і убив його.

Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)