|
Був святий чоловік Данил. А в тій державі Бога не визнавали, а тилько болванів мальованих. І міністри сказали цареви веречи Данила в гарячу піч. А він там не згорів. Прийшли два ангели й грань видули по всіх сторожах, що там стояли. Міністри сказали царю кинути його межи звірі. І кинули його межи звірі, і звірі не рушали його, бо ангел позамикав звірям писки, та ситі звірі були.
Цар не смів іти проти міністрів. А міністри - то були жиди. І поставили міністри стовп шістдесяти метрів висоти, а на стовпі бляху. І сказали:
- То наш бог.
І наганяли людей тому богу молитися. Люди мусіли клякати на коліна перед бляхою пустою. А Данил молився Богу як день, так ніч. І виказав Данил царю:
- То ідоли. Нерозумні тоти міністри, що ідолів ставлять. Най їм ідол дасть дощу.
І не було дощу три роки. Великий голод настав. Земля на метер успід була порозпукувана. Люди не мали хліба і не мали води. І сказали міністри царю:
- Ми достанеме бога живого, такого, що буде їв і пив. Тільки що говорити не буде.
І їмили в лісі гада великого й там його принесли. І зробили йому таку палату желізну, і там його годовали. Носили йому всіляке м'ясо,
і змій ріс і був дуже сильний. Давали йому вино та пиво. Змія сокотили й охороняли шістьдесять слугів.
А тоти слуги зробили собі підвал. А в підвалі мали світло, столи й тоту їду, що цар давав для змія. І вони то сами поїдали та сами хоснували, а змійови стали воду давати.
Данил говорить царьови так:
- Царю, ти, - каже, - знаєш що? Я твого бога знищу без зброї.
- Даниле, як ти берешся його знищити, то нищи так, щоби я о тім ділі не знав.
Відповідає він царю:
- Ходи зо мною у ліс, де смеречина, де ростуть ялиці. Пішов Данил з царьом і назбирав один метер смоли:
- Царю, тепер я тоту смолу хочу стопити. І дай мені сто кілограмів вовни.
Дав йому цар метер вовни. Він тоту смолу стопив, узяв вовну до котла й розмішав у тій смолі:
- Царю, ходи подивитися, як твій бог буде їсти. Отвори тоту кімнату, де жиє ваш бог.
Отворив цар тоту кімнату, а змія пащеку отворила та чекає їдєння.
- Тепер, - повідає, - будеш видіти, як твій бог буде моє їдєння їсти.
Цар отворив кімнату, а Данил із того котла шуп смолу з вовною змії в писок. І наказує Данил:
- Царю, тепер одступи набік, бо з вашим богом горе буде тепер. Вовна їмилася змії на пащеку, дихання смола заперла, зуби замкло.
І стіни розпалися, де змія була, бо вибух був од тої змії. Каже Данил:
- Видиш, царю, я твого бога знищив без зброї. Розгнівалася держава на Данила й засудили його до тюрми. Сидить
Данил у тюрмі один місяць, другий. І звідають царя:
- Царю, хто правий: чи ти, чи Данил? А цар відповів:
- Данил правий.
Міністри зібрали гостей до царя, велику гостину зробили. А тоти гості напали на Єрусалим і відти забрали золоті чаші:
- Ми п'єме з тих золотих чаш. Що нам буде?
Їмилися гостити, п'ють, гуляють, бо вони виграли, Єрусалим забрали. І з'явилася на стіні золота рука, і їмила писати золотими буквами. І ніхто не міг то прочитати. Ні міністри, ні генерали - ніхто не міг. А вони гомонять:
- Ми завойовали, а хто нам що докаже? А цар до них:
- Я ту маю святого Данила, що сидить у тюрмі. Кедь той не прочитає, ніхто на світі не прочитає то.
Каже Данил:
- Ви вчені люди, ви генерали, полковники, міністри. А я, - повідає, - до жодної школи не ходив. А я знаю, що думає цар. Царю, тої ночі вам у вашій державі буде конець. Ви, - каже, - в Бога не віруєте, ви ідолів собі ставили. Уже ваше життя легше, як гусяче перо. Тої ночі на вас нападуть три держави і державу розгромлять.
Цар дав наказ зібрати війська й поставити на три сторони на оборону. І не помогли ті війська нічого. Державу розбили, а міністрів і царя вбили. А тою державою поділилися три царі. І висвободили народ.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Полянська Гута, Перечинського району, Закарпатської області
24 липня 1991 року
Оповідач: Штулер Михайло Йосипович (1910 року народження)
Українські народні казки: Книга 18: Казки Закарпаття. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2007. — 424 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|