|
Був собі дід та загубив рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й сидить.
А це скаче жабка та й каже: «Хто, хто у цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка. А ти хто?» — «Жабка-скрекотушка. Пусти і мене». — «Іди».
От біжить зайчик та й каже: «Хто, хто у цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка й жабка-скрекотушка. А ти хто?» — «Зайчик-лапанчик. Пустіть і мене». — «Іди».
Коли це біжить лисичка: «Хто, хто у цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка, жабка-скрекотушка і зайчик-лапанчик. А ти хто?» — «Лисичка-сестричка. Пустіть і мене». — «Іди».
От вони сидять. Біжить вовчик і питає: «Хто, хто у цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-лапанчик та лисичка-сестричка. А ти хто?» — «Вовчик-братик. Пустіть і мене». — «Іди».
Коли йде ведмідь, гуде і питається: «Хто, хто в цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-лапанчик, лисичка-сестричка і вовчик-братик. А ти хто?» — «Ведмідь-набрідь. Пустіть і мене в рукавичку». — «Іди». От і той уліз.
Біжить кабан: «Хро-хро-хро! Хто, хто в цій рукавичці?» — «Мишка-скряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-лапанчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик і ведмідь-набрідь. А ти хто?» — «Кабан-неклан. Пустіть в рукавичку і мене». — «Іди». От і той уліз, та й сидять. 1
Коли це іде стрілець. Бачить, що рукавичка ворушиться. Він як стрельне — аж там от скільки шкур!
|
Рукавичка. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - 282. Зап. Панас Мирний у м. Миргороді Полтавської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., II, стор. 1—2. Паралелі: Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому календарю», вып. 1—12, Харьков, 1887—1898., вып. 12, 1898, стор. 100; Грінченко. 1907, стор. 5—7; Молода Україна. Часопис для дітей старшого й меншого віку. К., 1908—1914., 1909, № 2, стор. 27—29; Українські народні казки, легенди, оповідання і речитативні вірші для дітей. Підібрали і впорядкували М. В. Нагорний, М. Ф. Ісірович, Г. С. Сухобрус, Л. К. Данилюк, К., 1939., стор. 164—165; Афанасьєв, стор. 125—127; Сборник великорусских сказок архива Русского географического общества. Издал А. М. Смирнов, вып. 1, 2, Пг., 1917., стор. 411; Северные сказки. Сборник Н. Е. Ончукова, СПб., 1909., стор. 324—325, 487; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 463—464; Л. Г. Бараг, Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. — Эпические жанры устного народного творчества, Уфа, 1969, с. 75—240. стор. 184; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 260—266
Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.
|
РУКАВИЧКА - Казка Про Тварин
Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:
— Тут я буду жити!
Коли це жаба плигає та й питає:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка. А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!
— Іди!
От уже їх двоє. Аж біжить зайчик, прибіг до рукавички та й питає:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?
— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!
— Іди!
От уже їх троє. Коли це біжить лисичка та до рукавички:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?
— А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!
— Та йди!
Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик та й собі до рукавички, питається:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?
— Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!
— Та вже йди!
Уліз і той, — уже їх п'ятеро. Де не взявся — біжить кабан:
— Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?
— Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!
— Оце лихо! Хто не набреде, та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?
— Та вже влізу, — пустіть!
— Та що вже з тобою робити, — йди!
Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається:
— А хто, хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?
— Р-р-р! Як вас багато! А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!
— Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?
— Та якось будемо.
— Та вже йди, тільки скраєчку.
Уліз і ведмідь — семеро стало, та так же тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.
Коли це дід оглядівся, — нема рукавички. Він тоді назад — шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла, бігла, бачить — лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!»
Звірі як злякаються, як вирвуться з рукавички, — так усі й порозбігалися лісом. Прийшов дід та й забрав рукавичку.
|
Українські народні казки про тварин. — К.: Україна, 2004. — 192 с: іл.
Художник ілюстрацій К. Шалварова
|
Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)
|