РОЗУМНА ЖІНКА - Казка Гуцульщини

Був у одного ґазди парубок. І був він не дуже розумний. А в сусідстві була дівчина, бідна, але дуже розумна. І була вона нефайна. Тато сказав, щоби він цю дівку брав, а він не хотів. Тоді тато йому сказав:

— Як ти такий мудрий, що не хочеш брати цю дівчину, то бери цего барана, веди на ярмарок та й продай. Та й купи горщята, полумиски і все, що треба до свят. А барана назад приведи додому і ще принеси мені грошей.

Хлопець барана взяв та й веде в місто. І йде попри хату тої дівчини. Дівчина запитала:

— Куди ти йдеш? Хлопець сказав:

— Веду барана в місто, та як мені тато сказав. Маю барана продати і купити полумиски й горщята — то, що потрібно до свят за простибіг давати. І маю барана назад додому вигнати і ще й грошей принести.

А дівчина сказала:

— Давай цего барана мені.

Та завела його в стайню, обстригла, подала хлопцеви руно і сказала:

— Руно продай та й покупи, що треба. Та й лиши грошей. Він пішов у місто, руно продав, покупив горщята, полумиски і ще лишив грошей. І виходить до тої дівчини, бере барана і веде його додому. Та й несе всі ці речі та й гроші. А дєдя питає:

— Хто тебе на це нарадив?

— Я самий надумав.

— Ні, це не ти.

— Ні, я самий.

Та й "самий", та й "самий". Тоді дєдя взяв із стайні рушницю.

— Признайся, хто тебе нарадив, а як не признаєшся, то я тебе застрілю.

Він признається:

— Мене нарадила ця сусідська дівчина. І дєдя сказав:

— Підемо за цею дівчиною у старости і будеш брати її за жінку. Бо я вже говорив тобі, що ти нерозумний і з другою жити не будеш.

Пішли вони в старости, тоту дівку забрали, справили весілля. І жиють. А той молодий ґазда не вміє ні з чого заробити грошей. Вона каже:

— Іди в ліс, нарубай буччя та й будемо робити вугля. Понесемо вугля до цигана, продамо та й будемо мати гроші.

Приніс він суччя, випалив вугля. Набрав у мішок і поніс до цигана продавати. Циган питається:

— Скілько хочеш за це вугля?

— Та скілько дасте.

— Та скілько дати? Хіба дам злотий.

— Та най буде.

Приносить він ті гроші додому, а жінка питає:

— То як ти годився?

— Та казав: "Скілько дасте". То він дав злотого.

— Далі йди в ліс.

Наносив він багато суччя, напалив півкилу того вугля і поніс до цигана. Але в жінки запитався, кілько має правити грошей за те вугля. Циган питає, а він каже:

— П'ять банок.

Циган не мав охоти давати п'ять банок, бо це забагато. Але мусить давати, хоть би не рад, бо перший раз він обдурив його. Та й хоче циган, аби він ще приносив вугля, бо циганови в кузні багато треба.

Циганський хлопець ішов дорогою і пробив ногу. І звернувся циган до тої розумної жінки. Може, вона щось порадить. Жінка сказала:

— Дасте десять банок, то я буду лікувати.

Циганови дуже не хотілося ці гроші давати, але мусив, бо хлопець пищить, голосить, хлопець гине на ногу. Почерез три дні хлопець вилікувався й прийшов до цигана додому.

У середу гонить циган корову в ярмарок, а жінка іде собі дорогою. Та й стрічає цигана. А циган каже:

— Настя, що ця корова може коштувати?

— А то, що варт.

Приходить циган на ярмарок, люди питаються:

— Що хочеш за корову?

— То, що варт.

А оден підходить та й дає сто п'ятьдесять банок. Циган подумав, що чоловік добре втаксував і дає, що корова варт. Та взяв гроші й пішов додому.

Приходить циган додому, а жінка питає:

— Кілько взяв за корову?

— Взяв, що варт.

— Та кілько варт?

— Сто п'ятьдесять банок.

— Та де це таке може бути? Корови продають по п'ятьсот банок, а ти віддав за сто п'ятьдесять.

— Розумна людина сказала мені, що треба брати то, що варт. А той прийшов та й вцінив. То я й узяв сто п'ятьдесять.

Отак бідна жінка показала себе розумнішою за багацького сина і за цигана.