РОБИ ДОБРО - Казка Гуцульщини

Був у однім селі великий багач. У него померли дєдя та й мама. У рік захотів той багач зробити обід за них. Пішов у місто і замовив пекареви, щоби пекар спік йому двіста струцнів.

— Добре, попечу тобі це, чоловіче, — сказав пекар. Договорилися, на котрий день має приїхати багач за тими струцнями. В той день впряг багач пару коней у віз та й поїхав у місто до пекаря. Наладував повну фіру та й рушив додому. їде дорогою і стрічає по дорозі чоловіка. Той чоловік дуже бідний був, з далекої дороги йшов і дуже зголоднів. Ударив йому попід ніс запах хліба. А ті струцні були накриті плахтурою. Каже бідний чоловік багачеви:

— Брате милий, дай ми оден струцень з'їсти. Багач каже йому:

— Іди геть до дідька. Я роблю обід за тата та й за маму. І напросив на ці струцні двіста осіб. Як мені забракне, що я дам людям?

Та й ударив нагло коні, коні раптово шарпнули віз, та й оден струцень упав з воза ззаду. А той бідний чоловік здоймив струцень з дороги, поцілував та й каже:

— Прийми, Боже, його тата та й мами душі. Та й з'їв його смачно, бо дуже голоден був.

А той багач зробив великий обід. Та й дещо давав перед тата та й мами душі, але маленько що. Все більше перед свеї душі людям подавав.

І помер той багач. Пішов на той світ та й думав, що всі струцні будуть перед него. А то ні одного струцня не було, лиш тільки той оден, що з'їв голодний на дорозі. Перед інших померших душ усякі добра, а перед багачем лиш оден струцень. А він такий голодний, що з'їв би вола.

Та й каже Богови той багач:

— Боже, чому перед усіх людей є що їсти, а передо мною нема?

— Та бо ти фальшивий, — сказав Бог. — Ти робив обід та ситим давав за простибі*, а бідних обминав.

— Пустіть, Боже, мене на той світ, удолину. Я буду робити добро.

— Було тоді робити добро людям, коли ти там жив. А тепер пізно.