ПРО ХИТРОГО ІВАНА - Казка Покуття

Була собі одна бідна жінка та й мала сина. А той син нічого не хотів робити, лиш сидів на печи. Вже був великий, парубок був, а нічого в руки не брав. Хата в них була бідненька, лиш з одним вікном. Мама каже: - Та я вже не годна тебе годувати. Іди вже щось трохи роби, бо я вже стара.

А він зібрався та й каже:

- Мамо, я йду в світ. Як ся вженю, то ще вернуся до вас, а як ся не вженю, то ніколи не прийду.

Ішов він селами, містами і зайшов у одно село до багача. Багач дає йому їсти. А він сів їсти та й каже:

- Ще-м зроду на такім столі не їв. Багач питає:

- А на якім ти столі їш? А він каже:

- В мене столи костяні.

Багач думає: "Як у него костяні столи, то це має бути якийсь багач. Він лиш так перебрався". Каже багач жінці:

- Може би, ми дали за него свою дочку? Жінка погодилася і сказала:

- Най буде.

Купили йому файне вбрання, зібрали його. Кажуть:

- Ти будеш нашим зятем.

А на вроду він був файний. Та й зробили весілля, і забирає він жінку до себе додому. Мама дає їй файне віно: дивани, подушки. Та й їдуть до него і її батьки. До його села треба було їхати навколо дорогою. А він каже:

- Ви їдьте, а я йду направці, щоби скорше прийшов і прилагодився. Та й пішов він. Приїжджають вони, а він сидить на приспі, тримає на колінах миску і їсть борщ. Уздріли тато й мама, що то такий бідний чоловік, і зачали плакати. Що робити? Мама каже:

- Та що вже зробиш? Все пропало. Будем лишати її тут. Знесли вони з воза все віно, занесли до хати та й кажуть:

- Будем вам помагати та й мете помалу жити.

Тато й мама поїхали, а вони поїли весільні колачі, та й прийшов голод. Каже жінка:

- Іване, бери диван, вези на ярмарок та й дивися, би дешево не продав.

Узяв Іван диван, привіз на ярмарок, а жиди питають:

- Ну, що ти хоч' за цей диван?

- Два злоті, - каже, - хочу.

Жиди думають: "Чо' це він так дешево продає?" І купили в него жиди той диван. Він приходить додому, а жінка питає:

- Продав, Іване, диван?

- Продав.

- А що ти за него взяв?

- Узяв два злоті.

- Ти, - каже, - Іване, дуже дешево продав. Чим ми будем жити? На другий ярмарок дає жінка Іванови другий диван продавати. Знов ті самі жиди питають Івана:

- Що, Іване, хоч' за диван? А Іван каже:

- Два злоті.

Жиди думають: "Що він так дешево продає?" І купили в него й другий диван. Та й пішов він додому. Приходить, а жінка питає:

- Що ти, Іване, взяв за диван?

- Два злоті взяв. Вона знов свариться:

- Ти знов дешево продав.

Не було вже чим жити, бо за два злоті що купиш? Мусила вона ще й третій диван продати. Повіз його Іван на ярмарок і продає тим самим жидам. Знов за два злоті. І купив собі за ті два злоті худу кобилу. Приводить він її додому, а жінка каже:

- Та ти самий, Іване, не маєш що їсти та ще й кобилу привів? А він каже:

- Жінко, що ти знаєш? Я кобилу відпасу і озму за неї багато грошей.

Відпас Іван у лісі кобилу, вона поправилася, стала сита. І веде її Іван на ярмарок. Здибають його ті самі жиди, що купували в него дивани. Питають його:

- Що хоч' за кобилу, Іване? А він каже:

- Це кобила непроста. Вона дивани робить і грішми йде надвір. Треба покласти її в стайню і постелити під неї дивани, ті, що ви в мене купили, нанести їй на місяць їди й бочку води. І би ніхто до неї місяць не дивився, а в місяць, - каже, - можна до неї подивитися.

- А що вона має коштувати? - питають жиди. Він каже:

- Торбу грошей.

І жиди заплатили, дали торбу грошей. Приходить він додому і каже:

- Видиш, жінко, кілко маєм грошей за кобилу?

Кладе Іван велику хату, багатіє. Купує худобу, поле купує. Став багатшим, як його жінки тато.

А жиди в місяць подивилися до кобили - нема нічого. Кобила воду випила, все з'їла. Ще й дивани пропали. Кажуть жиди:

- Іван нас одурив. Ідем до него.

Уздрів Іван, що йдуть жиди, та й каже жінці:

- Йдуть жиди. Я вмираю, а ти бери цей прут. Як прийдуть жиди, ти вдариш мене ним три рази, і я встану.

Іван ліг, "умер", жінка засвітила свічки та й голосить. Заходять жиди.

- Що, Іванихо, сталося з Іваном? А вона каже:

- Ади, такий був добрий чоловік та й умер. Але добре, що я маю цей прут. Вдарю та й він воскресне.

Та й ударила Івана три рази легонько прутом, Іван "воскрес", підоймився та й каже:

- Як я твердо заснув. А жінка йому:

- Щастя маєш з цего прута, Іване. Тебе ще мала поховати. А Іван каже:

- Ви знаєте, жиди, що це за прут? Цей прут відмолоджує й воскрешає.

- Чуєш, Іване, - кажуть жиди, - продай нам цей прут. В нас є, - каже, - стара баба, мама моя. Я би хотів зробити з неї молоду.

Іван каже:

- Давайте торбу грошей, як за ту кобилу, та й я віддам.

І жиди той прут купили. Дали за него Іванови торбу грошей, бо це ж дорогий прут. Приносять вони той прут додому і кажуть:

- Мамо, ми зараз з вас зробим молоду.

І маму добре потягнули по плечах. А баба як була стара, так і була. Оден каже:

- Ти недобре б'єш. Я зараз дужче ударю.

Та й так били бабу, що баба ноги протягнула. Жиди знов приходять до Івана. І кажуть:

- Іване, ти знов нас одурив. Вже нема нашої мами. Що це за прут такий?

Та й кажуть вони:

- Іване, ми вже з тобою нічого не хочемо мати, лиш переправ нас на той бік через річку.

Іван узяв кавалок дерева, присилив до него одного жида і пустив на воду. Дерево у воді перевернулося, і ноги піднялися догори, а чоловік утопився. А оден жид каже:

- Ото Лейба Хусин! Ще далеко до берега, а він уже ноги сушить. І так потопилися всі жиди. А Іван вернувся додому і став великим хазяїном. Був ще ліпшим господарем, як жіночий тато.