|
Була собі одна бідна жінка та й мала сина. А той син нічого не хотів робити, лиш сидів на печи. Вже був великий, парубок був, а нічого в руки не брав. Хата в них була бідненька, лиш з одним вікном. Мама каже: - Та я вже не годна тебе годувати. Іди вже щось трохи роби, бо я вже стара.
А він зібрався та й каже:
- Мамо, я йду в світ. Як ся вженю, то ще вернуся до вас, а як ся не вженю, то ніколи не прийду.
Ішов він селами, містами і зайшов у одно село до багача. Багач дає йому їсти. А він сів їсти та й каже:
- Ще-м зроду на такім столі не їв. Багач питає:
- А на якім ти столі їш? А він каже:
- В мене столи костяні.
Багач думає: "Як у него костяні столи, то це має бути якийсь багач. Він лиш так перебрався". Каже багач жінці:
- Може би, ми дали за него свою дочку? Жінка погодилася і сказала:
- Най буде.
Купили йому файне вбрання, зібрали його. Кажуть:
- Ти будеш нашим зятем.
А на вроду він був файний. Та й зробили весілля, і забирає він жінку до себе додому. Мама дає їй файне віно: дивани, подушки. Та й їдуть до него і її батьки. До його села треба було їхати навколо дорогою. А він каже:
- Ви їдьте, а я йду направці, щоби скорше прийшов і прилагодився. Та й пішов він. Приїжджають вони, а він сидить на приспі, тримає на колінах миску і їсть борщ. Уздріли тато й мама, що то такий бідний чоловік, і зачали плакати. Що робити? Мама каже:
- Та що вже зробиш? Все пропало. Будем лишати її тут. Знесли вони з воза все віно, занесли до хати та й кажуть:
- Будем вам помагати та й мете помалу жити.
Тато й мама поїхали, а вони поїли весільні колачі, та й прийшов голод. Каже жінка:
- Іване, бери диван, вези на ярмарок та й дивися, би дешево не продав.
Узяв Іван диван, привіз на ярмарок, а жиди питають:
- Ну, що ти хоч' за цей диван?
- Два злоті, - каже, - хочу.
Жиди думають: "Чо' це він так дешево продає?" І купили в него жиди той диван. Він приходить додому, а жінка питає:
- Продав, Іване, диван?
- Продав.
- А що ти за него взяв?
- Узяв два злоті.
- Ти, - каже, - Іване, дуже дешево продав. Чим ми будем жити? На другий ярмарок дає жінка Іванови другий диван продавати. Знов ті самі жиди питають Івана:
- Що, Іване, хоч' за диван? А Іван каже:
- Два злоті.
Жиди думають: "Що він так дешево продає?" І купили в него й другий диван. Та й пішов він додому. Приходить, а жінка питає:
- Що ти, Іване, взяв за диван?
- Два злоті взяв. Вона знов свариться:
- Ти знов дешево продав.
Не було вже чим жити, бо за два злоті що купиш? Мусила вона ще й третій диван продати. Повіз його Іван на ярмарок і продає тим самим жидам. Знов за два злоті. І купив собі за ті два злоті худу кобилу. Приводить він її додому, а жінка каже:
- Та ти самий, Іване, не маєш що їсти та ще й кобилу привів? А він каже:
- Жінко, що ти знаєш? Я кобилу відпасу і озму за неї багато грошей.
Відпас Іван у лісі кобилу, вона поправилася, стала сита. І веде її Іван на ярмарок. Здибають його ті самі жиди, що купували в него дивани. Питають його:
- Що хоч' за кобилу, Іване? А він каже:
- Це кобила непроста. Вона дивани робить і грішми йде надвір. Треба покласти її в стайню і постелити під неї дивани, ті, що ви в мене купили, нанести їй на місяць їди й бочку води. І би ніхто до неї місяць не дивився, а в місяць, - каже, - можна до неї подивитися.
- А що вона має коштувати? - питають жиди. Він каже:
- Торбу грошей.
І жиди заплатили, дали торбу грошей. Приходить він додому і каже:
- Видиш, жінко, кілко маєм грошей за кобилу?
Кладе Іван велику хату, багатіє. Купує худобу, поле купує. Став багатшим, як його жінки тато.
А жиди в місяць подивилися до кобили - нема нічого. Кобила воду випила, все з'їла. Ще й дивани пропали. Кажуть жиди:
- Іван нас одурив. Ідем до него.
Уздрів Іван, що йдуть жиди, та й каже жінці:
- Йдуть жиди. Я вмираю, а ти бери цей прут. Як прийдуть жиди, ти вдариш мене ним три рази, і я встану.
Іван ліг, "умер", жінка засвітила свічки та й голосить. Заходять жиди.
- Що, Іванихо, сталося з Іваном? А вона каже:
- Ади, такий був добрий чоловік та й умер. Але добре, що я маю цей прут. Вдарю та й він воскресне.
Та й ударила Івана три рази легонько прутом, Іван "воскрес", підоймився та й каже:
- Як я твердо заснув. А жінка йому:
- Щастя маєш з цего прута, Іване. Тебе ще мала поховати. А Іван каже:
- Ви знаєте, жиди, що це за прут? Цей прут відмолоджує й воскрешає.
- Чуєш, Іване, - кажуть жиди, - продай нам цей прут. В нас є, - каже, - стара баба, мама моя. Я би хотів зробити з неї молоду.
Іван каже:
- Давайте торбу грошей, як за ту кобилу, та й я віддам.
І жиди той прут купили. Дали за него Іванови торбу грошей, бо це ж дорогий прут. Приносять вони той прут додому і кажуть:
- Мамо, ми зараз з вас зробим молоду.
І маму добре потягнули по плечах. А баба як була стара, так і була. Оден каже:
- Ти недобре б'єш. Я зараз дужче ударю.
Та й так били бабу, що баба ноги протягнула. Жиди знов приходять до Івана. І кажуть:
- Іване, ти знов нас одурив. Вже нема нашої мами. Що це за прут такий?
Та й кажуть вони:
- Іване, ми вже з тобою нічого не хочемо мати, лиш переправ нас на той бік через річку.
Іван узяв кавалок дерева, присилив до него одного жида і пустив на воду. Дерево у воді перевернулося, і ноги піднялися догори, а чоловік утопився. А оден жид каже:
- Ото Лейба Хусин! Ще далеко до берега, а він уже ноги сушить. І так потопилися всі жиди. А Іван вернувся додому і став великим хазяїном. Був ще ліпшим господарем, як жіночий тато.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області
12 квітня 1987 року
Оповідач: Ворощук Кузьма Іванович (1917)
Українські народні казки: Книга 12. Казки Покуття: Ч. І. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2005. — 416 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|