ПАПОРОТЬ - Легенда Бойківщини

В давню давнину цвила папороть на Купала вночи о дванадцятій годині. Її ходили шукати молоді люде, і тільки ті могли знайти її, які були закохані перший раз незрадливою любов'ю. Єден молодий хлопець пішов уночи на Купала до лісу і знайшов ту папороть. Вона цвила, як сонце, і блиск давала, як сонячне сяйво.

Той хлопець не шукав папороть для щастя любови, а для слави своєї. Бо коли знайти той цвіт папороти і тримати при собі, то що задумаєш - сповняється.

Знайшов той хлопець цвіт папороти і задумав стати великим ученим. Він так забажав і так з ним сталося: легко поступив учитися, і то йому легко попливло, пішло в життю. Пішов по заграниці вчитися, поїхав у чужі краї шифою. І йшов він за гонором, і скоро проходили його роки, а він хотів славитися і славитися.

А коли уже нажився, коли пройшов його вік, подумав: "Я цілий вік про себе дбав, ніколи не подумав, як мої батьки жиють. Треба поїхати в свою країну і подивитися, як жиє моя родина". Подумав так і зробив. Приїхав у свій край та й питає, де жиють його батьки, бо то село вже змінилося, і він уже навіть забув місце своє. Йому кажуть:

- Там нікого вже нема, там уже й хата розвалилася. Батьки повмирали. Мали вони одного сина, а син лишив їх, утік десь у світ і навіть не дав про себе знати. Мати дуже тужила за ним і скоро померла.

А батько теж довго не жив після неї. Від туги за сином обоє померли, - кажуть йому люде.

Пішов він на своє мітлище і дуже забанував. Знав, що ніхто, лиш він сам винен. Думав тільки про свою славу, а про рідних батьків зовсім не згадував. І його серце охопила велика розпука. Ляг долілиць і сказав:

- Свята земле, проступися, най під тобою пропаду. Земля проступилася, і він провалився, пропав під землю. То цвіт папороті послідній раз сповнив його волю. І з тих пір більше папороть не цвите.