В одного чоловіка був кіт старий, неспособний миш ловити. Ото хазяїн його узяв та й вивіз у ліс, думає: нащо він мені здався? Тільки дурно буду годувати. Нехай лучче у лісі ходить. Покинув його, а сам і поїхав. Коли це приходить до його лисичка та й питає його: «Що ти таке?» А він каже: «Я — пан Коцький». Так лисичка каже: «Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду». А він і согласивсь. Ото веде його лисичка до своєї хати. Так уже йому служить! Уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

Ото колись зайчик побачив лисичку та й каже їй: «Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки». А вона йому каже:

«Єсть у мене тепер пан Коцький, то він тебе і розірве». І цей заєць розказав за пана Коцького вовкові, медведеві, дикому кабанові. Ці зійшлись умісті, стали думать: як би тут побачить пана Коцького, та й кажуть: «А приготовимо обід!» Тут і взяли розщитувать, кому за чим іти. Вовк каже: «Я піду за м'ясом, щоб було що у борщ». А дикий кабан каже: «А я піду за буряками, за картоплею». Медвідь: «А я меду принесу на закуску». Заєць: «А я — капусти».

Ото подоставали усього, начали обід варить і, як зварили, начали совітуваться, кому іти кликать на обід пана Коцького. Медвідь каже: «Я не підбіжу, як доведеться утікать». А кабан: «А я тож неповороткий». Вовк: «Я старий уже і трохи не бачу». Тільки зайчикові і приходиться. Прибіг зайчик до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігає та й дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках коло хати, та й питає його: «А чого ти прийшов?» Він каже: «Просив вовк, медвідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла а своїм паном Коцьким до нас на обід!» А вона каже йому: «Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас і розірве». Зайчик прибігає до їх та й хвалиться: «Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, та й подушить нас». Вони і начали ховаться, медвідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риється у хамло, а зайчик лізе у кущ.

Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже: «Ма-ло!.. Мало!.. Ма-ло!..» А ті думають: «От сучого сина син, іще йому мало!» Коли він як наївся, так і простягсь на столі. А кабан лежав близько коло стола у хамлі, та якось його комар і укусив за хвіст. А він так хвостом і повернув. Кіт же думав, що то миш, та туди... Кабан злякавсь його та начав утікать. Пан Коцький злякавсь кабана, скочив на те дерево, де медвідь сидів. Медвідь як побачив, що кіт лізе до його, начав вище лізти по дереві, — та до такого доліз, що і дерево не здержало — так він додолу упав. Вовк побачив, що таке робиться з ними, — так подрав, що тільки видно. А заєць тоді ж забіг чорт зна куди... А послі посходились та й кажуть: «От, який малий, та чуть-чуть нас усіх не поїв!»

ПАН КОЦЬКИЙ - Казка Про Тварин

Як був у єдного ґазди кіт та й не хотів імати миші, бо був старий. Та ґазда взяв і відвіз кота в ліс. У лісі кіт здибався з лисичкою, та й лисичка взяла його до свеї ями. Каже: «Ти не маєш жінки, а я не маю чоловіка, то будем разом ґаздувати!»

Та й раз заєць ся здибав з тою лисичков і каже: «Лисичко, я прийду сеї ночі до тебе!» А она каже: «Йой-йой, бійся бога, не приходи, бо в мене є пан Коцький, то він би тебе заїв!» Та й заєць тогди побіг і вповів всім звірям, що у лисички є якийсь пан Коцький, страшний дуже. А звірі ся порадили та й кажуть:

«Ісправимо ми для нього гостину, то увидимо, що то за пан Коцький такий?» Тогді пішов вовк за м'ясом, медвідь за медом на закуску, дика свиня пішла за бульбами, а заєць за капустов. Та й зладили для пана Коцького обід.

Тогді післали зайця до пана Коцького. Заєць прибіг ід лисиччиній ямі та й став си на двох лабках. Лисичка вийшла з ями та й каже: «Чого ти прийшов?» А заєць каже: «Просять звірі, аби пан Коцький та й ти прийшли-сьте на гостину!» Лисичка каже: «Заки ми прийдем, то кажи звірям, аби ся поховали, бо пан Коцький всіх би пороздирав!» Заки пан Коцький прийшов в гостину, всі звірі ся поховали: медвідь виліз собі на ялицю, дик заліз в листя, вовк сховався межи корчі, а зайчик заліз під лопух та й стулив уха.

Тогди пан Коцький прийшов із лисичков і з'їли собі обоє той обід. Але потому він каже: «Тото ще мало!» А звірі то учули та й ся дуже перестрашили. Та й дик з листя хвостом мелькнув, а кіт гадав, що то миш, та й хвіст — лап! Дик тогди схопився, зачав утікати, а кіт ся дика дуже напудив та й скочив горі тов ялицев, де медвідь сидів. Медвідь тогди зачав на сам вершок горі ялицев лізти, але ся вершок зломив, та й медвідь упав на землю та й ся забив. Тогди всі другі звірі собі зачали утікати — геть ся розлетіли по всім лісі. А пан Коцький тогді зліз з ялиці і пішов знов до куми лисички ґаздувати.

Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)