|
Був такий старий лис, і він в однім лісі мешкав дуже довго, що нігди з него не виходив. Внадив він ся до одного села і так шкоду робив, що ніхто йому не міг дати раду. Бере кури, бере гуси, бере качки, а як уже бере, то не бере одну-дві, але бере по п'ять, по шість за раз. Але вже і стрільці на него підсідають і нічо йому не можуть зробити. Аж тут один ґазда щось собі помислив; мав він курник на дворі та й наклав на него капкан. Скоро лис надійшов до курника за курми, та й капкан його злапав за хвіст. Відорвав йому капкан хвіст чисто, не лишилося ані цяпки.
Іде він уже додому, до свої нори, та й собі думає: «Як я ся тепер покажу, як мене більше лисів здибає?» Але по дорозі здибає він зайця. Каже: «Їй, порадь мене, брате, що я з цим маю робити, в якім я був випадку?» А він каже: «Що таке?» — «Та же-м, — каже, — зайшов до курника та й ґазда підложив на мене капкан та уже однаково, якби ми був за голову злапав, то би-м не був хоть сміхом». Але заєць йому каже: «Та ти ся сим, брате, так засумував дуже? Я тобі пораджу, що ти з цим маєш зробити. Ти ще з них будеш ся сміяти. Іди додому та й склич раду лисів та й скажеш, що тепер уже така вийшла устава, щоби усі лиси безхвості були».
Подякував лис зайцеві, прийшов додому та й так зробив.
На другий день скликав раду лисів та й каже: «Тепер така устава вийшла, щоби ми без хвостів ходили, бо нас дуже мало на світі через це. Хвіст є довгий, грубий, прийдеться тікати та й він дуже шпотає». Стали лиси та й радяться: «Це, — кажуть, — і правда. Якби він був пожиточний, то би рада не узнала, що він нам шкодить». Але бо тут ще радять: «А хто ж нам повідрубує?» А він каже: «Адіт. Я собі сам відгриз, маю я комусь платити?» Так вони тогди кожний каже: «Та й ми будем собі самі!»
Взяли та й повідгризали кождий сам собі. А він тогди каже: «Видите, які ви дурні! Якби ви були цисе не зробили, то я би був уже нігди не вийшов межи вас. Але добре, що мене заєць на се порадив, то най я вже не сам сміхом ходжу, але ходім уже усіма разом».
|
Піддурені лиси відгризають собі хвости. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - . Зап. І. Волошинський в 1913 р. у с. Далешове Городенківського пов. (Гуцульщина) від М. Чернецького. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 100—101. Паралелі: Л. Г. Бараг, Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. — Эпические жанры устного народного творчества, Уфа, 1969, с. 75—240, стор. 219.
Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.
|
Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)
|