|
Йшла овечка дорогою і судосилась з вовком.
— Здоров будь, овечка!
— Здоров, вовче! — каже овечка.
— Куди ти, — каже вовк, — ідеш?
— У поле, пастись.
— Я тебе, — каже вовк, — хочу з'їсти.
— Е, — каже овечка, — коли ти хочеш мене з їсти, то піди ж перш та висповідайся.
— Куди ж я, — питає вовк, — пойду сповідаться?
— Я тебе заведу.
Ото овечка повела вовка в западню і каже йому:
— Застроми сюди лапу!
Вовк застромив туди лапу, куди сказала йому овечка, западня — хлоп — і застукнулась.
Сіпався вовк, сіпався — не може ніяк, бідний, вирваться.
Так він стояв, аж поки чоловік не прийшов з дручком уранці та не висповідав того вовка.
|
Овечка. Пор.: Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - 30/І, 122/І. Зап. у м. Дорогичині Кобринського пов. Гродненської губ. Час запису не зазначений. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским, т. I, СПб., 1872; т. II, 1878., II, стор. 113.
Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.
|
Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)
|