НАЙМИТ-ВІЩУН - Казка Бойківщини

Був господар, добре господарював, але тяжко йому господарка йшла, бо в него слабувала жінка. Він казав, що треба наймити до коней слугу. Але жінка заперечувала: - Нащо нам чужа людина? Будемо якось сами. Я коло хати ще можу трохи робити. Ти поїдеш, а я буду робити коло хати, кілько зможу. Будемо сами мучитись.

А вона так говорила, бо до неї ходив ксьондз. Але чоловік увидів, що йому тяжко: він усе був розтривожений. Куди поїде, все спішить додому, бо дома жінку слабу лишив. І куди він їде, все питає, чи нема десь такого порядного хлопця, щоб наймився в него служити.

А в однім селі був безрідний хлопака. Сказали йому, що в такому-то селі господар питає наймита. Зібрався він і йде в те село. Ходив цілий день по тому селу і того господаря не найшов. І був він навіть у него в хаті, але господаря дома не було, а господиня сказала, що наймита не треба. Бо до господині ходить ксьондз, і наймит буде їй заважати. Та й пішов хлопець з того села геть.

А той господар куди їде, то все про наймита питає. Він не знає, що наймит уже був у него на подвір'ю, але ґаздиня йому не призналася. А до того хлопаки знов дійшло, що в тому селі господар питає наймита. І знов йде він у того село. Ходить по селі, трафив на того господаря і сего разу застав його дома. Каже:

- Господарю, ви питаєте наймита?

Господар втішився, увидів, що файний хлопака, та й каже:

- Питаю.

- Як ви питаєте, то я у вас буду наймит.

- А на кілько ти хочеш наймитися?

- Доки не почнуть вівці паруватися.

- То добре. Якщо ти будеш добре служити, я тобі файно заплачу. Той наймит був віщун, але він про то не зізнається. І говорить:

- Господарю, я буду деколи безатися, аби-сте ви проти не були. То все тоді буде, як будуть їсти коні.

Ґазда подумав: "Тоді роби собі, що хочеш, ти мені заважати не будеш". Договорилися вони, і залишився він служити.

Господарюють вони, почалася оранка, пішли в поле орати. Орали до обіду, а тоді дали коням їсти. Хлопець говорить господарю:

- Я пішов.

- Іди.

- Я прийду, як коні попоїдять.

Хлопець молодий, бігом біжить додому. Він поперед хати, а ксьондз у хаті, він зразу до хати не йде, а йде у стайню. Але ґаздиня його увиділа. Говорить ксьондзови:

- Тобі треба сховатися, бо слуга прийшов. Іди на під у пір'я. Підойми догори міхи, а сам на дно в сусік. То буде найкраще сховище.

Ксьондз сховався. Слуга знав, що він уже сховався, бо віщував, і йде до хати. Вона розстогналася і легонько говорить:

- Синочку, чо' ти прийшов?

- Господар казав, що ви слабі. Та я й сам вижу, що слабі. Я через то й прийшов, аби щось помогти вам. У вас пір'я віддавна стоїть на поді. Треба його перебрати, аби було на вас легше.

А там під міхами було пір'я розсипне. Слуга підняв міхи догори, взяв добру палицю. Розсипне пір'я обліпило ксьондза. Слуга почав то пір'я перебивати, бо в нім порох є. Перебив, перебив, вибив ксьондза добре, міхи зложив і бігом д'ґазді. Приходить, коні вже доїдають овес

Ґазда питає:

- Де ти, Михаську, був? Чо' ти не відпочив собі трохи? Він говорить:

- Ґаздиня слаба. Треба й ґаздини щось помогти.

Ґазда задумався. "Ти такий порядний слуга, треба до тебе так підходити, аби тебе наймити надовго". Встали й оруть до вечора.

Увечір приїжджають на подвір'я, слуга випрягає коні. Спокійно, ніхто нікому нічо' не говорить, відпочили до ранку, а вранці збираються знов іти орати. Приїхали на поле, оруть до обіду. Щось там поїли, і він знов побезався. Прийшов на подвір'я, іде поперед хати в стайню, а ксьондз у хаті. Увиділи його, і каже ксьондз:

- Де мені ся діти?

- Іди до тої великої бочки. В ній - вовна, ти на себе й кинеш. Слуга заміркував, що ксьондз уже сховався, та й до хати. Ґаздиня застогнала, бо вона "слаба", і каже:

- Синочку, чо' ти прийшов?

А на кухни стоїть окріп гарячий, бо ґаздиня варила ксьондзови їсти. Наймит каже:

- Ґаздине, у нас вовна нескубена. Найперше треба її попарити. Ґаздиня говорить:

- Не треба. Я поскубу помалу й непарену.

- Ґаздине, вас буде порох душити, бо ви слабі. Треба найперше попарити.

Поніс той баняк з окропом і вилив окріп у бочку, в ту вовну. Та й пішов на поле д'господареви. Приходить, коні вже доїдають.

- Де ти був, Михаську?

- Господарю, в нас ґаздиня слаба, треба їй щось помогти. Вовна в нас не парена. А непарена вовна не буде скубтися. Найперше треба попарити.

Ґазда подумав: "Як ти такий порядний слуга, то вже від мене не підеш". Коні попоїли, і вони пішли орати.

Оруть до вечора, увечір їдуть додому. Приїхали, слуга випрягає коні, робить все у стайні коло худоби і в стодолі. Ґазда входить до хати й каже:

- Жінко, це такий слуга, що такого ще ні в кого не було. А ґаздиня питає:

- Ще вівці не паруються?

- А чо' ти питаєш?

- Та бо він лиш доти має бути.

- Жінко, як він такий буде й далі, то буде й далі наш. Ґаздини то не по душі.

Ідуть орати третій день. До обіду оруть, в обід дали коням їсти, з'їли щось там сами.

- Ґаздо, я пішов!

- Та йди.

Слуга поперед хати - ксьондз знов у хаті.

- Де мені ся діти?

- В сінях є шкіра з барана. Іди в загороду поміж вівці і накинь на себе ту шкіру.

Слуга заміркував, що ксьондз уже сховався, і йде до хати. Ґаздиня говорить:

- Михаську, чо' ти прийшов? Чо' ти собі не відпочинеш?

- Ґаздине, я би відпочив, якби ви не слабі. Треба й дома щось помогти.

- Та що будеш помагати, Михаську?

- Ґаздине, вівці не пили. Треба напоїти вівці.

- Михаську, я помалу сама напою.

- Ґаздине, що би я у вас за слуга був, аби ви самі вівці напували? Слуга палицю в руки, відкриває кошару і випускає вівці, аби пили.

Річка недалеко. Вівці скоро йдуть, а ксьондз у баранячій шкірі задній, не може так скоро йти. А слуга його добре палицею вибив, вівці напилися, і заганяє він їх до кошари. Кошару запер - і на поле. Приходить - коні доїдають. Ґазда говорить:

- Де ти був. Михаську?

- Господарю, в нас ґаздиня слаба, треба й їй помогти. Я вівці напоїв.

Йой-йой-йой! Ґазда так зрадів! То ж такий порядний слуга, що такого нема ні в кого.

І оруть вони знов до вечора. Ввечір приїжджають додому. Слуга, як усе, випрягає коні, заводить до стайни, порається в стайні. Та й заходить до хати.

А вранці встають і збираються знов іти орати. Оруть до обіду, в обід говорить слуга господарю:

- Вдягайте штани і перевидайте через коня, бо в священика є рябий кінь. Аби й у нас був рябий, то ми нині будем варену їду їсти.

Ґаздиня добре не знає, де їх поле, бо вона "слабує" роки. Ксьондз розказав їй, куди піде орати, то й вони пішли орати ближче до ксьондзової ниви. Так нарадив наймит.

Відпочивають вони, ґаздиня несе ксьондзови їсти і попадає не до ксьондза, а до них, бо в ксьондза кінь рябий і вони зробили рябого.

Ґаздиня приходить ід'ним, розкладає їду і каже, що здоровля не має.

Ґазда жалує її:

- Чо' ти несла їсти, як ти слаба?

- Та нічого. Хоть попоїсте теплого. Їдять вони. Каже слуга:

- Господарю, десь тут недалеко ксьондз оре. Ґаздиня говорить:

- Як недалеко, то я туди буду йти та й йому щось дам їсти.

- Де ви слабі будете йти? Я понесу сам.

І поніс він пироги. Біжить, розламує пиріг і кидає на той бік і на той бік доріжки. Прибігає т'ксьондзови та й каже:

- Отче, казав ґазда, що вас зарубає: ви йому щось винні.

- То неправда, що я йому винен.

І наймит вернувся ід'господареви. Та й каже:

- У ксьондза плуг зіпсувся. Казав, аби-сте пішли йому направити. Ґазда сокиру в руки і бігом ід'ксьондзови. Біжить і тоти пироги підбирає, що слуга розкидав. А ксьондз дивиться і думає: "То правда, що слуга казав". Та й говорить:

- Недоста сокири, а він ще й каміння збирає на мене. І зачав ксьондз тікати. Ґазда кричить:

- Отче, не тікайте, заждіть! А ксьондз каже:

- Треба дурного, аби на таке чекав.

І тікає далі. Ґазда увидів, що то неважна справа, і вернувся. А ґаздиня збирає тото все і йде додому. Вона "слаба", вона дуже помалу йде. Слуга каже:

- Господарю, трошки відпочиньте, а я собі победзаю.

І бігом на роздоріжжя. Там були липи, а між липами - хрест, і туди буде йти ґаздиня. Слуга розібрався до голого і став за хрест. Ґаздиня йде і перед хрестом хреститься, а він там рушається. Вона й питає:

- Хто ви такий? Слуга говорить:

- Я святий. Що хто хоче, можу помогти. Що вам помогти?

- Я би хотіла, аби слугу знищити та й ґазду.

- Ідіть додому, варіть пироги, та й юшку, та й кашу. Як вони ввечір приїдуть, аби-сте найперше дали їм пироги їсти, то вони зразу оглухнуть. За пирогами дасте юшку, і вони осліпнуть. А тоді дасте кашу, і вони розпукнуть.

- Святий, а що вам за тото, що ви мене так порадили? - Моліться Богу.

Вона пішла додому і робить, як "святий" сказав. А слуга вернувся на поле, і стали орати. Оруть до вечора, ввечір плуг на віз і додому. Слуга говорить:

- Ґаздо, би ви так робили, як буду робити я, і так говорили, як я буду говорити.

Ґаздиня розказала ксьондзови, як вона має робити. Ксьондз прийшов і вже жде. Слуга приїхав і випрягає коні. Запоралися і йдуть оба з ґаздою до хати. А як ішли до хати, взяли з городу по диневи, поставили собі під паски і приперезалися пасками. Увійшли до хати, ґаздиня рихтує на стіл їду. Подала пироги.

- Їжте.

Їдять вони пироги, і каже слуга:

- Я недочуваю. А ґазда й собі:

- І я недочуваю. Дає вона юшку:

- Беріть їжте юшку.

Вони мовчать, бо "не чують". Слуга каже:

- Я цілком оглух. А ґазда й собі:

- І я цілком оглух, Їдять юшку. Слуга каже:

- Я осліп, не вижу. Ґазда говорить:

- Та й я не вижу.

Вона дає кашу та й кричить до вуха:

- Беріть їжте ще кашу!

А вони вже "не чують", "не видять" і їдять собі кашу. З'їли трохи каші і попереверталися. Перевернувся слуга, а відтак - ґазда. А ґаздиня відчинила двері і говорить до ксьондза:

- Ходи до хати, вже все готово. Ксьондз увійшов, копнув слугу і каже:

- Вже мене більше бити не будеш! Та й говорить до ґаздині:

- Іди внеси залізо. Запечемо їх.

Запекли залізо і в дині запхали одному й другому. А то і в того, і в того засипіло. Ксьондз говорить:

- Грішники!

І каже до ґаздині:

- Тепер ми собі будемо вже безпечно. Ми все боялися, а тепер нема чого боятися. Ти будь вівцею, а я буду бараном.

Узяли вони на себе баранячі шкіри, вона зігнулася, яко вівця, а він, яко баран. Та й бляє вона: "Бе-е-е!" А він грубо: "Ву-у-у!" А слуга схоплюється.

- Ґаздо, я наймився лише до того часу, доки вівці будуть паруватися. Заплатіть мені, і я пішов!

Ґаздиня зі страху дістала розрив серця, а ксьондз зумів утекти. Ґазда слузі заплатив, і він пішов додому. І на тім конець.