|
Бідний чоловік мав хлопця. Каже той хлопець:
- Тату, я піду в найми. Нам так тяжко жити. А тато каже:
- Не йди в найми, бо в наймах тяжко. Ми живемо бідно. Най буде бідно, але згідно.
Але він таки напосівся й пішов.
Іде він та йде, здибає чоловіка. А той каже:
- Куди ти, хлопче, йдеш?
- Іду в найми.
- А ти б у мене не наймитував?
- Чого ні? Буду.
- А що ж ти хочеш за службу? А він йому:
- Вуйку, я буду у вас перший рік служити так. А як я вам буду подобатися, а ви мені, то тоді будем годитися.
Побув він у хазяїна рік. Хазяїн подобався йому, а він хазяїнови. І зачали вони годитися.
- Яку роботу я маю робити? - спитав хлопець. А хазяїн каже:
- Будеш робити на хазяйстві й корови пасти.
- Добре, я буду пасти корови, а ви дасте мені за це теля.
Так вони й домовилися. І тяжко йому було, але хазяїн йому подобався.
Побув він у того хазяїна ще цілий рік.
- Ще будеш наймитувати чи підеш?
- Буду наймитувати.
І він знов наймитує за теля. Вже тому теляті рік, а він за друге наймитує. Пройшов ще один рік. Хазяїнови не дуже хочеться, щоб він далі лишався, бо вже в него дві штуки худоби. Вона росте, треба її годувати. Але вони так ся договорили, що як будуть їден другому подобатися, то зостанеться він і на третій рік. І зостався він у того хазяїна ще на рік.
Хазяїн з жінкою радяться:
- Як би нам його збутися? Він уже скоро стане такий багатий, як і ми. Треба, щоб він чимось провинився.
Хазяйка каже:
- А я знаю, що робити?
Але вони таки надумалися, що їм робити. Хлопець пішов з худобою, а хазяїн з жінкою набрали в мішки попелу. Він прийшов з худобою, а вони кажуть:
- Іване, впрягай коні і поїдеш до млина. Змелеш пшеницю. Впряг він коні, пішов у комору, взяв ті мішки, викидав на візок і поїхав до млина. А в млині була велика черга. Довго він чекав і там заночувався. Як їхав до млина, то хазяйка дала йому хліба й сала, щоб мав що їсти.
В тім млині та був лукавий, а хлопець того не знав. Схотів хлопець їсти. Наклав серед млина вогоньчик та взяв тото сало на шпичку і пожарює його на вогньови. А чорт узяв на шпичку жабу та й кладе йому тоту жабу на сало. Хлопець каже до него:
- Мой, чорте, не пхай жабу, бо буду бити. Чорт питає:
- Як тобі ім'я?
- Сам мені ім'я.
Та й все чорт пхає йому свою жабу на сало.
- Не клади, чорте, жабу, бо буду бити.
А він все кладе. Хлопець так розпік сало, що вже з него аж капає.
Та як трісне він того чорта салом по очах! Та й випік йому очі. Чорт зверещав та й до свого тата.
- Сам мені очі випік!
- Та як же ти сам собі випік? Чорт пішов та й питає хлопця:
- Як тобі ім'я? А він йому:
- Іван.
Та й треба йому вже молоти. Він до мішків, а в мішках - попіл. Наймит зачав сваритися:
- Ви, - каже, - пшеницю забрали, а попелу насипали.
Чорт бачи, що не годен його відчепитися. Висипає він той попіл, насипає пшениці і меле її.
На другий день приїхає наймит з тою пшенишною мукою та й кричить:
- Вуйку, вуйку, де муку сипати? А той каже:
- Сип у ярок.
Він так каже, бо знає, що попелу хлопцеви набрав. А хлопець узяв та й висипав муку в ярок. Пішов хазяїн, подивився на ту муку.
- Мой, мой, мой, я ж думав, що то ти попіл висипав, а ти висипав муку. Чого ж ти не висипав у засік?
А той йому:
- Я ж ваш наймит. Де ви сказали, там я висипав. Розсердився хазяїн і звільнив його. А він по згоді взяв три штуки худоби і пігнав додому. Пригнав він ту худобу, і тато його розбагатів.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області
14 серпня 1985 року
Оповідач: Мельник Єлена Матвіївна (1904 року народження)
Українські народні казки: Книга 9. Казки Буковини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 456 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|