НАЙМИТ І ПІП - Казка Закарпаття

Був єден бідний хлопчик. Він зостався без вітця, без матері - бідний хлопчик. Його землю стали чужі люде обробляти та й його зачали годувати, того хлопця. І підгодували його до п'ятнадцять років. А в п'ятнадцять років захотілося йому піти десь далі поміж людей. Лишив він своє село та пішов по чужих селах. Прийшов у єдно село дуже-дуже рано. Йде долі дорогою, а коло дороги стоїть чоловік. Хлопець підійшов до чоловіка, а той каже:

- Де ти йдеш, хлопчику, так рано? Хлопчик відповідає:

- Та йду, де би-м ся наяв до когось.

Та й хлопець підійшов ід'тому чоловікови, та чоловік повів його до своєї хижі. Говорить той чоловік хлопцеви:

- Я дяк. Ти будеш у дяка служити. Прийшли вони, а дякуля почала вадитися:

- Нащо ти його привів? Та то, - говорить, - слабий для мене слуга.

А дяк не слухає:

- Я не для тебе слугу привів, я привів для себе.

- А кеть маєте гордів, то дайте мені гордів, - просить хлопець. Пішов дяк і викотив з пиливні гордів. Слуга взяв той гордів і поклав собі на голову. І скоро побіг до річки по воду. Зачер повний води. Приніс тоту воду на голові і поставив її на кухні.

Та й почав він поволі з дяком щось робити. Всякі роботи робив. Надходить весна, приходить ярь. Поправив дяк плуг і запрягли із слугою воли та й пішли орати. Орють довгий час, орють. Дякулі не є, щоби їм їсти винесла, а вони вже дуже поголодніли.

А дякуля наварила їсти, наладила пити та й понесла попови. А як прийшла від попа, та й почала ладити їсти своєму ґаздови й слугови. І винесла їм.

Орали вони до вечора, на вечір приходять додому. Полягали собі спати, й переспали до рана. А рано ладяться назад іти орати. Виладилися та йдуть, а слуга говорить:

- Йой, я забув щось дома.

- Не йди ніде, - говорить ґазда. - Як хочеш курити, то в мене є дзигарети, будеме курити дває.

Слуга на то:

- Та нащо би я ваші дзигарети курив, коли я маю свої?

І слуга вернувся, дякуля його побачила. А до дякулі вже прийшов піп. І дякуля сховала попа на скору руку до пиливні, жеби не увидів слуга. В тій пиливні була фасоля немолочена, і вона тою фасолею закрила попа. Слуга прийшов та й говорить:

- Ви мені не кажіть, яка мене біда пригнала. Пан розказав, би я ту фасолю змолотив. Бо він хоче тої фасолі їсти.

А дякуля не зважає:

- В мене є така сама фасоля, то з тої буду варити. Не треба молотити.

Слуга до дякулі:

- Я мушу зробити то, що мені пан розказав.

- Та йди, молоти, - каже вона.

Він прийшов, узяв ціп. Їмив ту фасолю всю разом і поклав серед пиливні. Та їмив слуга бити ціпом. Та й б'є довгий час. А піп указав голову з фасулі. Слуга витріщов на нього очі, а тоді каже попови:

- Який тебе чорт нагнав аж у фасолю? Було перше голову з фасолі висунути.

Айбо піп сказав йому:

- Ти би нікому не казав.

Хлопець фасолю змолотив, довів до порядку. А піп собі посунув домів. А слуга пішов на поле д'дякови.

В котрийсь час винесла їм дякуля з тої фасолі росолу їсти. Наїлися вони й стали знов до оранки. Поорали, посіяли, поборонили тото. Та й пішли додому. Переспали, рано знов ідуть орати. Та й вийшли на таке місце, же з одного боку поточини піп оре, а з другого дяк. У попа були такі воли, що спереду й ззаду червені, а середина біла. То ся називає бущулисті воли.

Рано, як вони рихтувалися іти орати, слуга говорить дякови:

- Чи є у вас дві красні білі плахти? Дяк питає:

- Та нащо тобі плахот?

- Ним вам до того, лем ви мені дайте.

А дякуля дуже спознавала попа по волах бущулистих.

Вийшли вони на поле, починають орати, а слуга вкрив бики тими плахтами. Орють вони, а дякуля несе їсти. І так скоро, так рано. Їсти файного наладила, випивку винесла. Попризиралася - тото дяк із слугою. Говорить:

- На якого чорта ви завивали бики плахтами? Слуга каже:

- Ми бики зато завили в білі плахта, би хтось подумав, же то не наші бики.

Дякуля, рада-не-рада, дала їм їсти, випити дала. Ще багато пирогів зісталося в мисці. Та й наказує дяк слугови:

- На, хлопче, та понеси пирожки попови. Онде він оре. Хлопець узяв ті пироги й зачав бігти до попа. Та й пироги метати по землі. Виметав, прийшов ід'попови, каже:

- От вам загнала пані дякуля, би-сте поки що з'їли.

А тих пирогів дуже мало було. Зачав піп їсти, а слуга му говорить:

- Йой, йой, та на вас дяк сердитий. Казав, же вам голову розрубає. І забрався хлопець від попа та пішов ід'дякови. Розказує:

- Пане дяче, казав піп, же му щось плуг не оре. Аби-сьте такі добрі були, би му пішли поправити.

Узяв дяк сокирку та йде попови плуг поправляти. Позирає - пиріг на землі. Узяв пиріг і кладе в кишеню. Та й іде далі. Найшов другий пиріг. Підняв і той, кладе в кишеню. І не менше як десять пирогів поклав у кишені. А піп увидів, що дяк з сокиркою йде. Дяк пішов у поточину, а піп долі горбом ломля голову утіче. Дяк виліз із поточини, подивився, як піп утіче, й гойкає:

- Отче духовний, та де втічете? Та ж казали-сьте слугови, що у вас плуг не оре та щось поправити. Що ту поправляти?

Дяк узяв плуг, перевернув та щось там мало поцоркав коло нього.

Поорали вони там до вечора. Подоорювали, закінчили оранку. Приходять Великодні свята. Вже до Великодня не будуть орати нич. Говорить дякуля:

- Треба піти в город та купити щось на святки. Дяк говорить:

- Та я йду із слугою. А дякуля каже:

- Ніт, я йду, а ти ту зостанься на хазяйстві.

Прийшли вони в город, дякуля із слугою. Слуга з волами стоїть на дорозі, а вона побігла в склеп і звідається склепаря, чи має чари. Склепар каже:

- Не є такого в мене.

Вона до другого склепу. А слуга лишив воли та й ускочив до склепу в другій стороні вулиці. Ускочив та й питає продавцеві:

- А що ви в тих бочках маєте? Продавець відповідає:

- Мед.

- Йой, - каже, - ту зараз моя ґаздиня ввійде та купить у вас єдну бочку, лем ви їй не кажіть, же то мед. Повіджте, же то чари. І вона забере цілу бочку.

Дякуля вбігла, позвідувалася, що в тих бочках.

- Чари, чари, - сказав склепар. - І ціна на тому є. Заплатила вона за ту бочку, ще й десятку більше дала продавцеві.

Та закликала слугу, би слуга поніс то на віз.

Так ся дякуля радує, же вона купила таку штуку. Походили вони з слугою по варошу, накупили всього. І повернулися домів.

Прийшла великодна субота, вона ладить вшито, паску пече. Всяке печиво ладить, і вшитко з медом. На Великдень того не їли, аж по Великодни. В понеділок з вечора почали вже з тими "чарами" їсти. Дякуля десь пішла вон, а слуга каже:

- Пане дяче, аби-сьте так робили, як я буду робити.

Пані дякуля наклала їм на стіл вина, медом насолодила. Їдять собі, п'ють собі, всяке їдження із медом. Вже ся наїли, випили. Слуга каже:

- Ой, пане дяче, я вже вас не виджу. Дяк немного думав та й скаржиться:

- Синок, і я тебе не виджу. Слуга каже:

- Ой, пане дяче, в вашій хижі вівці вити будуть.

І впав під стіл слуга. Та й дяк упав за ним. А вона серед хижі почала танцювати та й плеще в долоні:

- Але що-м хотіла, то-м зробила!

Побігла вона вон і веде до хижі попа. Она тото красно із стола убрала, бо то "потравлене", а нанесла їдення та випивки іншої. Їдять, п'ють, та й комедії виробляють. Наїлися, напилися, пішла дякуля, постіль перестелює. Будуть спати йти. А піп виліз з-за стола й роздіватися хоче. А слуга з дяком вилізли з-під стола з полінами та попа б'ють. І забили попа на смерть.

Слуга встав дуже рано, ще темно. І до дякулі:

- Чи найшлась би у вас така ташка, як у попа? Така, з якою він ходив у село щось купувати.

Пішла дякуля й найшла таку ташку, гей попова була. Та дала слугови. Слуга взяв попа на плечі й несе. Приніс до жида ід'склепови й там припер його горі дверми. А ташку дав попови в руку. Та й піп стоїть, горі дверми припертий. А слуга пішов собі домів.

Настав день, жидам треба розтворяти склепи. Та й той жид, під склепом котрого стояв припертий горі дверми піп, загнав дівчатко мале:

- Йди розтвори склеп.

Дівча прийшло, двері відкрило, а попище бух на дівча та й приліг його. Дівча зачало там пищати. А всі жиди, кілько їх там було, взяли поліна й бігом туди. Та й їмили поліньми попа бити. Витягли дівочку. Позирають - йой, то піп!

- Та ми попа забили!

Жиди йойкають та й побиваються:

- ...Йой, чого його чорт приніс так рано? Та чи не мав що їсти, чи що?

Та й узяли жиди попа, та й сховали.

А понад вечір слуга ходить там, позирає, а жиди дуже смутні, журяться. Слуга позвідався:

- Повіджте ви мені, що вам хибить.

- Нам не хибить нич, лем нам єдна біда мішає. Є в нас мертвий чоловік, а треба би було його сховати десь, жеби нас через нього не їмила ніяка біда.

Хлопець говорить:

- Дайте мені файні гроші, і я його спрятаю, що вам не буде нічого й мені нічого.

Жид каже йому:

- Спрятай, я тобі дам півтисячки. Хлопець відповідає:

- Дайте гроші тепер, бо ви пак не дасте, як я його спрягаю. Но й жид рад-не-рад, а гроші дав уперед. І хлопцеви вказали того мертвого. Хлопець попризирався й говорить:

- Чи є у вас бесажки?

Пішла жидка, поглядала, найшла.

- Є.

- А чи є тенґеричка?

- Є.

- Насипте в єдну перерубку тенґериці.

Взяв він на плечі попа й ту тенґерицю взяв. І несе. А в тім селі був млин. Але той млин був з того боку ріки. Там лем млин був, а більше там хиж ніяких не було. А до млина була вузесенька лавка через ріку. Слуга приніс попа на саму середину тої лавки. І закрутив йому кругом шиї порожню перерубку. Та поклав на лавку попа з одного боку, а тенґерицю з другого. І сам утік собі додому.

Увечері в млин прийшло багато людей. І там ночували. Єдна дівчина скоро змолола. Так, що ще темно було. Мішок на плечі та йде домів. Вона д'лавці, а на лавці, на самій середині, щось чорніється. А люде говорили, же коло тої лавки все щось пужяє. Дівка дуже ся напудила, як то увиділа, й втікла назад у млин. Мельник звідається:

- Що є, що ти назад прибігла?

А дівка так напудилася, що не може й проговорити, що виділа. Аж у котрийсь час повіла:

- Щось чорне серед лавки.

Як вона то сказала, та й усі люде, які там були, вийшли вон позирати. Мельник на самий перед. То вже розвидняється, вже видно доста файно. Пішов мельник лавкою й попризирався.

- Йой-йой, - каже, - то наш піп повісився. Та яка його біда вночі гнала? Чи не мав що їсти, чи що?

Та й узяв він тоту бесажку, переверг за попом, піп ґльоцнув у воду. А всі люде з млина домів розійшлися.

Дяків слуга прийшов до дяка додому та попросив у дяка розрахунок.

- Розрахуйте мене, бо я вже йшов би собі домів.

Хлопець прийшов домів і зостався на своїм хазяйстві. Та ще й до днешнього дня на хазяйстві є.