НАЙМИТ І ПІП - Казка Гуцульщини

Були три брати, два розумні, а один трошки дурний. Та й городять вони загороди. Будуть гонити худобу з ярмарку. В чию загороду більше зайде? Розумні брати городили з файного пруття, а дурний — з зеленого гілля. Та й до него в загороду зайшов увесь товар, а до них — лиш один бичок задрипаний. А розумні брати забрали собі весь товар, а того бичка загнали в загороду дурному. Він прийшов, а там є бичок. Він узяв того бичка і веде в ярмарок.

Гонить він того бичка, а стара береза каже: скрип, скрип. А він питає березу:

— Без чого продають бичка? Та й сам відповідає:

— Без ріг.

Та взяв та й відбив роги бичкови. Та й питає другий раз:

— Без чого бичка продають? Без вух?

А береза скрип-скрип. А він узяв та й відтяв бичкови вуха. І знов:

— Без чого продають бичка? Без хвоста?

А береза скрип-скрип. А він узяв та й відтяв хвіст. Та й каже знов:

— Без чого продають бичка? Без ніг?

А береза скрип-скрип. Та й повідтинав дурний бичкови ноги. Лишився лиш тулуб. А він каже березі:

— Даєш за бичка гроші?

А береза далі: скрип-скрип. Він знов каже:

— Даєш гроші чи нє?

А береза скрип-скрип. Дурний вернувся додому та взяв довбню. Та як дасть по березі. А в дупло хтось насипав золота, і то золото з берези посипалося. Прийшов він додому та й каже:

— Піду до попа позичити ґелетки гроші міряти. Брати кажуть:

— Не йди, дурний, бо хтось прийде та й уб'є тебе за гроші. Але він таки пішов.

Поміряв він тоти гроші, заніс додому. Та й брати мали, та й він мав. Та взяв він собі грошей, та й пішов у місто. Та й купив мішок ладану. А куди його нести, той ладан? "Несу під цей берег та й запалю". Виніс він той ладан на найвищий горб. Та й запалив, та й сів та й сидить. Та й приходить до него старий дідо. І питає його:

— Що ти хочеш, хлопче, за те, що запашив цілий світ? Він каже:

— Що я хочу? Я хочу такої сопілочки, щоби я заграв, і все гуляло.

Дідо каже:

— Добре. Іди на ріку. Буде плисти одна сопілочка, би ти не брав. Буде плисти друга — би ти не брав. А третю би узяв.

Він пішов на ріку. Дивиться, пливуть сопілочки. Він узяв ту третю сопілочку й заграв. Добра сопілочка, чоловік, що йшов дорогою, зразу став гуляти. Він узяв ту сопілочку і пішов до попа. Прийшов та й каже:

— Я хочу у вас наймитися. А піп каже:

— Це добре. Будеш пастушити.

Піп узяв товар та й гонить з ним пасти. Показав, де пасти, де межа. Та й пішов. Піп пішов, а дурний ляг спати.

Вже сонце в полудни. Він пробудився — нема товару. А він як заграв, та й товар біжить, гуляє. Весь прибіг. Зібрав він той товар та й гонить додому. А товар такий голоден!

Піп каже:

— Я піду назирці дивитися, що він там з товаром робить. І будем знати, чого товар такий голоден.

Піп прийшов і заховався в терню. А хлопець його повидів та як заграв! Товар біжить, гуляє, піп у терню гуляє. І так обідрався. Пірвав одежу, обідрав руки, обідрав лице.

Він перестав грати та й уже гонить товар додому. А піп голий пішов додому. Попадя питає:

— Що ти так обідрався? Хтось з тебе все здер чи що? А піп каже:

— Нє, то слуга має таку сопілочку та й грає. Та й я гуляв у терню.

— Ану най заграє, — каже попадя. — Я хочу чути. Піп каже:

— Не кажи такого. Най не грає.

— Та заграй, заграй, — каже вона до хлопця. А піп каже:

— Най не грає!

Попадя далі просить наймита заграти. А піп таки не жде, поки той буде грати, а бігом на під*. Хоче втечи, аби не чув, як грає. Виліз на під та й заліз у полубічок*. А слуга як заграв, а попадя як пішла в танець! А піп на поді як зачав у полубічку гуляти, стелина проломилася, і піп упав з полубічком до хати. Вони вже обоє просять:

— Не грай! Не грай!

А він таки грає. Аж через якийсь час перестав. Слуга десь пішов, а піп каже попаді:

— Що будемо з ним робити? Треба його вирядити в ліс по дрова. Та й звір його там з'їсть.

Поїхав він у ліс, а вовк прийшов та й їсть вола. А слуга каже:

— Не їж вола, бо будеш тягнути дрова.

А сам лиш рубає та ладує* велику фіру дров. Приходить медвідь. І їсть другого вола.

— Не їж вола, бо будеш тягнути дрова.

А медвідь таки з'їв вола. Понаїдалися вони з вовком та й лягли оба, та й відпочивають. А слуга імив одного, привів до ярма й запріг, відтак імив другого й запріг у ярмо. Та й їде ними додому. Та й так б'є медведя й вовка, а вони тягнуть. Так весело їде дурний додому. Приїхав та й кричить попови:

— Де пускати воли?!

— Межи товар.

Він загнав межи товар медведя й вовка, а товар як зачав ревти! Боїться медведя й вовка. Піп вийшов, попадя вийшла, зачали кричати, відчинили стайню. Звір втекла, а вони ввійшли до хати та й кажуть:

— Що з цим слугою робити? Де ми його дінем? Попадя каже:

— Ти знаєш що? Там є дідьчий млин. Висипмо в міхи попелу, складім йому на віз та й най везе в той млин. А там чорти його роздеруть.

Дали вони йому кусак солонини, аби він мав що їсти, та й він з тими міхами поїхав.

Приїхав він до млина та й наклав собі ватру. Та й укроїв кавалок солонини на патик та й пече. Приходить молодий дідько та й питає дурного:

— Як тобі ім'я?

— Я сам, — каже.

Дідько й собі взяв патик та й настромив на патик жабу. Та й усе тою жабою по його солонині шпіґає, та й усе шпіґає. Він терпів, терпів, а відтак дідька в очі тим патиком з салом шур! Та й вибив йому очі. А дідько в крик. Та й прибігають багато чортів. Та й питають:

— Хто тобі вибив очі? А він каже:

— Я сам.

— Як ти сам вибив, то чого ти хочеш? — кажуть вони. Слуга каже чортам:

— Ви чого насипали мені попелу в мішки? Я йду до вашого найстаршого.

А чорти кажуть йому:

— Не йди нікуди. Ми тобі насиплемо файної муки. Не йди. І насипали вони йому в міхи білої пшеничної муки.

Їде він додому. Та й привіз таку муку біленьку. Піп з попадею подивилися — файна мука.

— Що будемо робити з цим слугою? — говорить піп попади. — Він має ще бути в нас цілу зиму, аж до весни. Ти знаєш що? Най твоя мама вилізе на яблінку та й кукає. А я скажу: "Вже весна. Вже пора тобі додому йти".

Кажуть вони бабі, а баба їм відповідає:

— Де я, така стара, годна на яблінку вилізти?

— Я вам поможу, — каже піп.

Та й поміг піп бабі вилізти. Та й каже:

— Кукайте.

А сам пішов та й каже слузі:

— Весна вже, зозуля кукає. Вже йди додому. А баба все: "Ку-ку, ку-ку!" Слуга каже:

— Ба що це за зозуля?

Та й поліз на яблінку, та й бабу втрутив. А баба впала та й побилася. Вони дали бабу в лікарню, та й говорить піп до попаді:

— Тікаймо від цего слуги. Лишаймо все й тікаймо.

Та й склали вони в мішок церковні книги. А як вони десь відійшли, слуга книги викидав, сам заліз у мішок та й книжками прикидався. Піп прийшов, узяв міх на плечі та й несе. А так то тяжко нести, що йой.

Бредуть вони через воду, а слуга з міха:

— Вище, попоньку, вище, бо старша книга мочиться. А піп каже:

— Імость*, ти чуєш, як наша книга говорить? Перейшли воду.

— Ану я висипаю книги, — каже піп. — Котра то наша книга говорить?

Висипав піп книги, дивиться, а то слуга вилазить. Питає піп:

— Ти тут?

— Де ви, там і я, — каже слуга.

— Нічого, будемо вже тут ночувати. Бо я вже не годен нести. Та й лягають спати. Ляг слуга крайній попри воду, імость лягла всередину, а піп крайній з другого боку. Та й каже піп тихо попади:

— Як я тобі скажу, би ти його дюґнула*.

А слуга то підслухав. Як вони поснули, слуга попадю відсунув на край, а сам ляг на її місце. А піп каже тихо:

— Дюґни.

Він дюґнув, і попадя полетіла у воду. Піп подивився, а слуга є. Та сів піп на столець, та й байці конець.