НАЙМАНИЙ БАТЬКО - Казка Гуцульщини

Було це дуже давно. Жив собі чоловік і мав трьох синів. Та й померла жінка, а він тагже незадовго помер. А сини лишилися. І зачали радитися, як мають на світі жити, де мають наймитися в найми.

- Підемо по світі, мемо щось шукати.

І пішли. І стрітили вони на дорозі дідуся старого. Та й кажуть:

- Дідуню, будьте ласкаві, справте нас, де би ми ся наймили. А дідо сказав:

- Знаєте що? Найміться в мене. Я буду вашим найманим батьком. І хлопці на це згодилися. Та й пішли вже всі чотири: батько найманий та й три сини. Ідуть, дивляться, а там хати файні, дівчина коло хати ходить. Старший зачав казати тому дідови:

- Йой, я би хотів з цею дівчиною вженитися. Вона така файна і так файно вбрана.

А дід каже:

- Най буде, я тебе оженю.

Та й посваталися вони і оженився старший брат. І як оженився, відходили від него дідо й браття, дідо наказував:

- Жий, синку, тут. Але аби ти не розминувся з правдою.

Ідуть вони далі. Вже втрьох. Дивляться, знов є хати файні. І млин коло хати. Та й дівчина, така файна і вбрана файно. Середущий син каже:

- Я би хотів з цею дівчиною женитися. Така файна дівчина і файно вбрана.

Та й оженився середущий син. Та й сказав йому дідо:

- Жий, синку, щасливо, але би не обминувся з правдою.

І пішли вони далі вдвох, найманий батько і наймолодший брат. Ідуть вони, дивляться, а там маленька хатка стоїть. А коло неї дівчина, дуже файна, але вбрана у пірваній сукенці. І хлопець захотів на ній женитися. І вженив його найманий батько на тій дівчині. І теж сказав:

- Аби-с, синку, жив, але аби-с не розминувся з правдою. Батько собі пішов, а вони всі три почали господарювати. Зачекав той найманий батько десять рік та й думає собі: "Іду я знайти трьох своїх синів. Побачу, чи вони розминулися з правдою, чи ні". Збирається дідо і йде. Але зібрався на убогого чоловіка. Ніби йде просити. Приходить до старшого сина і просить, аби той його чимось іздарував. А той його не пізнав та й каже:

- Нема в мене для вас нічого. Таких волоцюг, як ви, є доста. Ви ще годні робити.

"Розминувся старший син з правдою, - подумав дідо, - іду до середущого". Пішов дідо, і недалеко відійшов, як усе багатство старшого сина загорілося вогнем і згоріло.

Приходить до середущого сина, а там таке багатство. Млин, корови, бики. А сам середущий син такий грубий став. Дідо каже:

- Будь добрий, здари мене бідного чимось. А той каже:

- Я ще й собі муки не намолов, а ти хочеш, щоб тобі дав. Є таких доста, як ти. Заберися мені з подвір'я.

Дідо йде та й думає: "Розминувся й цей з правдою". Відійшов трохи дідо, а то все загорілося. І млин згорів, і все згоріло.

Іде дідо до третього сина. Як той третій, чи розминувся з правдою, чи ні? Приходить дідо туди, а той щось собі на подвір'ї майструє. А жінка в хаті. Дідо привитався та й каже:

- Чи ви би мене не здарили чим? А той каже:

- Ідіть до хати, і там вас здарять.

Дідо пішов до хати, і хазяїн зайшов за ним. Та й дали дідови їсти. Та й жінка принесла з комори вбрання, та й убрала діда файно. Та й як дідо перебирався, то жінка вздріла в него на грудях велику рану. Та й зачала казати чоловікови:

- Цей дідо має таку рану на грудях.

Чоловікови жаль стало діда, і запитався він, що то за рана така. А дідо сказав:

- Це рана невилічима. Хіба би хтось захотів запалити хату і все своє майно. І як все те згорить, аби привили мені до рани того попелу. І то би зажило. А так, то я маю через пару днів від тої рани померти. Але хто ж таке зробить?

І так жаль зробилося наймолодшому синови. Подивився він на жінку, а жінка каже:

- Знаєш що, запалім хату. Хату ми собі другу зробимо, а чоловікови життя врятуємо. Хоч він старенький, але, - каже, - кортить жити.

Тоді чоловік сказав:

- Винось, жінко, з хати діти та й запалимо її. Та й вилікуємо цего дідуся.

Повиносили вони дітей, запалили хату. Хата згоріла, вони набрали того попелу, привили дідови до грудей. І сказав дідо:

- Вижу, що один ти не розминувся з правдою.

І загоїлася в діда рана. І відійшов дідо, може, з кілометер, а на тому місці, де згоріла хата, зробилися такі хати, таке багатство зробилося, якого ні в кого не було. За те, що він не розминувся з правдою.

А я сіла на човна, та взяла весло, та й аж сюди мене принесло.