НАЙ ТАК БУДЕ - Казка Гуцульщини

Був Лесь Довгий сирота. А по сусідству жив багач. Прийшов він наймати Леська в найми. Каже:

- Леську, ти би до мене пішов служити? Пастушив би-с у мене.

А Лесько сказав, що "най буде". Та й служив Лесько в багача, робив файно. Вдався Лесько ґазді. І влюбилася в Леська дівчина, дочка ґазди. Тоді каже ґазда:

- Слухай, Леську! Роби, як сам собі. Оженишся в мене. І Лесько робив файно.

А ту дівчину хотів узяти багацький син. Каже він дівчині:

- Ти що, віддаєшся за наймита? А дівчина:

- Що, що? Неправда. Хто казав?

Та й до того доходить, що вже й ґазді лізуть у очі:

- Що ти, маєш одну доньку та й за наймита віддаєш? Тобі не встидно?

І ґазда подвоїв. Висилає Леська з яблуками, аби той їхав міняти у другі села. Та й Лесько наміняв за яблука пшениці, жита, ячменю. Та й приїхає. А вони вже зрихтувалися на весілля. Лесько покмітив, що вже тут не те, що було. Та й лиш приїхав Лесько, а ґазда каже:

- Слухай, Леську, ти би поїхав ще раз. Але би-с мені заміняв самої пшениці. Аби-с і два дни, і три, і тиждень їздив, а пшениці заміняй.

(Аби за той час весілля відпровадилося.)

Насипає Лесько в каруцу яблук, запрягає коні, бере з собою коробочку, аби мав чим відмірювати, і поїхав.

Їде Лесько сумний. Думає собі: "Де я це поміняю, як ніхто вже не хоче яблук?" Уже переїхав друге село і здибає бабку. Питає бабка:

- Що ти, легінику, такий сумний?

- А що ви мені, бабко, поможете, як я вам скажу? Каже бабка:

- А може, й поможу. Дай мені коробочку яблук.

Лесько став і дав бабі коробочку яблук. Тоді баба йому сказала:

- Слухай, Леську, там, де ти мав ся женити, вже дівчину віддають. Ґазда тобі сказав, би ти їхав і би ти самої пшениці заміняв. Це він так, аби весілля відбулося і ти на весіллю не був. Зараз ти, - каже, - під'їдеш вище і поміняєш усі ці яблука на пшеницю. І аби-с яблук трохи продав і попоїв тут. А як приїдеш додому, би ти дома ніц не їв і ніц не говорив - нічого. І лиш би пішов на подок спати. І що вздриш, би сказав: "Най так буде!"

Лесь дає бабі ще дві коробочки яблук. За те, що його порадила. Баба з бережка з яблуками в долину, а Лесь догори їде. Виїхає на берег, жінка виходить з хати.

- Легіню, ти з чим?

- З яблуками.

- За що міняєш?

- А ви що маєте?

- Пшеницю.

- Давайте сюди.

Зійшлися жінки, виміняли в Леся яблука, лиш трошки зосталося. Тоді Лесько сказав:

- Слухайте, я хочу ще трошки продати за гроші.

Та продав, пішов у корчму, попоїв добре. І їде додому. Приїхае Лесь додому, а то музики грають. Заносять деревце до хати. Деревце до хати, а Лесь на загороду з пшеницею. Ґазда виходить.

- Йой, Леську, ти поміняв?

- Поміняв.

- За пшеницю?

- За пшеницю. А Лесь питає:

- А що це таке у нас?

- Їй, Леську, та таке якесь... Я тобі найду таку саму дівчину, як моя.

А він сказав:

- Мені того не треба. І все.

І розпряг коні, загнав до стайні, а самий пішов на комірний подок спати.

По деревци зайшли молоді до комори. І молодий молоду обняв поза шию. А Лесь каже відтика, з поду комірного:

- Най так буде.

І вже він не годен від неї руку відорвати. Рано мама пішла до молодих.

- Що з вами є, діти?

Та й хотіла вона їх розтягнути. Лиш узялася за доньку рукою, а Лесь з поду каже:

- Най так буде.

Та й уже вона не годна руку від них відорвати. Входить до комори тато.

- Ти що тут, стара, сидиш?

Та й стару за плечі. А той каже з поду:

- Най так буде.

І вже старий не годен відорвати руку від старої. Музики йдуть, треба йти напроти музик. Кухарка лишила горнець, побігла до комори та й до них:

- Що ви тут четверо сидите? Музики йдуть.

Та й до них ся дотулила. І вже й вона з ними. А музики прийшли, зачали грати. Грають, грають - не виходять ґазди. А один музика зайшов до них.

- Що ви тут сидите всі!

Та й кинув їх смичком. А Лесь з поду каже:

- Най так буде.

І вже й музика тримається. Кличе ґазда Леся з поду:

- Леську, вставай, бо ми гинемо тут. Злазить Лесь з поду, питає їх:

- Що є з вами?

- А, - каже, - ми не знаємо, що це за котора така з нами. Леську, послухай мене ще цей раз, піди по тоту примівницю, би нам примовила.

Лесь пішов до неї, до тої примівниці. Веде він її, а то треба йти почерез ріку. Лесь перейшов, а бабка йде за ним і закасалася, аби ся не замочила. А Лесь сказав:

- Най так буде!

Баба ріку перебрала, а спідниці вдолину не йдуть. Баба заголена. І Лесь собі подумав, що баба тут не поможе ніц. Прийшла і зачала щось коло них примовляти. А Лесь сказав:

- Най так буде.

- Пустіть мене, - каже баба, - я з вами ніц не маю. Посходилися люди та й до хати не йдуть. Бояться. Та й до комори ніхто не заходить. Та й каже один:

- Слухайте, ану підіть до ксьондза. Най він прочитає й помолиться. Ідуть вони до ксьондза, а баба йде позаду. Та й заголена баба, бо не годна спідниці опустити.

А ксьондзів слуга чистив на загороді лопатою. Та й дав бабі лопатою по заду. А Лесь сказав:

- Най так буде.

І вже попівський слуга за ними з лопатою тягнеться. Лесь викликає ксьондза надвір. Ксьондз виходить і питається:

- Що це є?

А вони кажуть:

- Ми не знаємо, що. Щось із нами зробіть. А ксьондз каже:

- Йдіть до суду, най вас суддя розсудить.

Прийшли всі до суду. Лесь викликав суддю надвір. Виходить судця з люлькою. Та й тикнув люлькою заголену бабу. А Лесь сказав:

- Най так буде.

І суддя вже причепився до баби. Та й каже суддя:

- Що це є? Ви всі зліплені, а один чоловік до вас не приліплюється. А тато дівчини каже:

- Це моя донька віддається.

- А цей, що не приліплюється, хто це є?

- Та це, - каже, - був мій слуга, і я йому пообіцяв, що він буде моїм зятем.

- Ага, - каже суддя, - а ви доньку свою за другого віддаєте?

- Так, - каже.

- А як тепер буде? Лесю, ти би хотів цеї дівчини?

- Так, я хочу її

- А ти би міг зробити, аби то все розійшлося? А він каже:

- Можу.

А молодий, що в тім колі до молодої присилений, каже:

- Я її не хочу, лиш би я відци вирвався.

- А ти, парубче, таки хочеш цю дівчину?

- Я хотів її й хочу.

- То зроби так, аби це все розійшлося. І Лесьо сказав:

- Най так не буде.

І то все розійшлося. Той молодий утік, а весілля відбулося вже з Лесем. Таки що мало бути, то було.