|
Був Лесь Довгий сирота. А по сусідству жив багач. Прийшов він наймати Леська в найми. Каже:
- Леську, ти би до мене пішов служити? Пастушив би-с у мене.
А Лесько сказав, що "най буде". Та й служив Лесько в багача, робив файно. Вдався Лесько ґазді. І влюбилася в Леська дівчина, дочка ґазди. Тоді каже ґазда:
- Слухай, Леську! Роби, як сам собі. Оженишся в мене. І Лесько робив файно.
А ту дівчину хотів узяти багацький син. Каже він дівчині:
- Ти що, віддаєшся за наймита? А дівчина:
- Що, що? Неправда. Хто казав?
Та й до того доходить, що вже й ґазді лізуть у очі:
- Що ти, маєш одну доньку та й за наймита віддаєш? Тобі не встидно?
І ґазда подвоїв. Висилає Леська з яблуками, аби той їхав міняти у другі села. Та й Лесько наміняв за яблука пшениці, жита, ячменю. Та й приїхає. А вони вже зрихтувалися на весілля. Лесько покмітив, що вже тут не те, що було. Та й лиш приїхав Лесько, а ґазда каже:
- Слухай, Леську, ти би поїхав ще раз. Але би-с мені заміняв самої пшениці. Аби-с і два дни, і три, і тиждень їздив, а пшениці заміняй.
(Аби за той час весілля відпровадилося.)
Насипає Лесько в каруцу яблук, запрягає коні, бере з собою коробочку, аби мав чим відмірювати, і поїхав.
Їде Лесько сумний. Думає собі: "Де я це поміняю, як ніхто вже не хоче яблук?" Уже переїхав друге село і здибає бабку. Питає бабка:
- Що ти, легінику, такий сумний?
- А що ви мені, бабко, поможете, як я вам скажу? Каже бабка:
- А може, й поможу. Дай мені коробочку яблук.
Лесько став і дав бабі коробочку яблук. Тоді баба йому сказала:
- Слухай, Леську, там, де ти мав ся женити, вже дівчину віддають. Ґазда тобі сказав, би ти їхав і би ти самої пшениці заміняв. Це він так, аби весілля відбулося і ти на весіллю не був. Зараз ти, - каже, - під'їдеш вище і поміняєш усі ці яблука на пшеницю. І аби-с яблук трохи продав і попоїв тут. А як приїдеш додому, би ти дома ніц не їв і ніц не говорив - нічого. І лиш би пішов на подок спати. І що вздриш, би сказав: "Най так буде!"
Лесь дає бабі ще дві коробочки яблук. За те, що його порадила. Баба з бережка з яблуками в долину, а Лесь догори їде. Виїхає на берег, жінка виходить з хати.
- Легіню, ти з чим?
- З яблуками.
- За що міняєш?
- А ви що маєте?
- Пшеницю.
- Давайте сюди.
Зійшлися жінки, виміняли в Леся яблука, лиш трошки зосталося. Тоді Лесько сказав:
- Слухайте, я хочу ще трошки продати за гроші.
Та продав, пішов у корчму, попоїв добре. І їде додому. Приїхае Лесь додому, а то музики грають. Заносять деревце до хати. Деревце до хати, а Лесь на загороду з пшеницею. Ґазда виходить.
- Йой, Леську, ти поміняв?
- Поміняв.
- За пшеницю?
- За пшеницю. А Лесь питає:
- А що це таке у нас?
- Їй, Леську, та таке якесь... Я тобі найду таку саму дівчину, як моя.
А він сказав:
- Мені того не треба. І все.
І розпряг коні, загнав до стайні, а самий пішов на комірний подок спати.
По деревци зайшли молоді до комори. І молодий молоду обняв поза шию. А Лесь каже відтика, з поду комірного:
- Най так буде.
І вже він не годен від неї руку відорвати. Рано мама пішла до молодих.
- Що з вами є, діти?
Та й хотіла вона їх розтягнути. Лиш узялася за доньку рукою, а Лесь з поду каже:
- Най так буде.
Та й уже вона не годна руку від них відорвати. Входить до комори тато.
- Ти що тут, стара, сидиш?
Та й стару за плечі. А той каже з поду:
- Най так буде.
І вже старий не годен відорвати руку від старої. Музики йдуть, треба йти напроти музик. Кухарка лишила горнець, побігла до комори та й до них:
- Що ви тут четверо сидите? Музики йдуть.
Та й до них ся дотулила. І вже й вона з ними. А музики прийшли, зачали грати. Грають, грають - не виходять ґазди. А один музика зайшов до них.
- Що ви тут сидите всі!
Та й кинув їх смичком. А Лесь з поду каже:
- Най так буде.
І вже й музика тримається. Кличе ґазда Леся з поду:
- Леську, вставай, бо ми гинемо тут. Злазить Лесь з поду, питає їх:
- Що є з вами?
- А, - каже, - ми не знаємо, що це за котора така з нами. Леську, послухай мене ще цей раз, піди по тоту примівницю, би нам примовила.
Лесь пішов до неї, до тої примівниці. Веде він її, а то треба йти почерез ріку. Лесь перейшов, а бабка йде за ним і закасалася, аби ся не замочила. А Лесь сказав:
- Най так буде!
Баба ріку перебрала, а спідниці вдолину не йдуть. Баба заголена. І Лесь собі подумав, що баба тут не поможе ніц. Прийшла і зачала щось коло них примовляти. А Лесь сказав:
- Най так буде.
- Пустіть мене, - каже баба, - я з вами ніц не маю. Посходилися люди та й до хати не йдуть. Бояться. Та й до комори ніхто не заходить. Та й каже один:
- Слухайте, ану підіть до ксьондза. Най він прочитає й помолиться. Ідуть вони до ксьондза, а баба йде позаду. Та й заголена баба, бо не годна спідниці опустити.
А ксьондзів слуга чистив на загороді лопатою. Та й дав бабі лопатою по заду. А Лесь сказав:
- Най так буде.
І вже попівський слуга за ними з лопатою тягнеться. Лесь викликає ксьондза надвір. Ксьондз виходить і питається:
- Що це є?
А вони кажуть:
- Ми не знаємо, що. Щось із нами зробіть. А ксьондз каже:
- Йдіть до суду, най вас суддя розсудить.
Прийшли всі до суду. Лесь викликав суддю надвір. Виходить судця з люлькою. Та й тикнув люлькою заголену бабу. А Лесь сказав:
- Най так буде.
І суддя вже причепився до баби. Та й каже суддя:
- Що це є? Ви всі зліплені, а один чоловік до вас не приліплюється. А тато дівчини каже:
- Це моя донька віддається.
- А цей, що не приліплюється, хто це є?
- Та це, - каже, - був мій слуга, і я йому пообіцяв, що він буде моїм зятем.
- Ага, - каже суддя, - а ви доньку свою за другого віддаєте?
- Так, - каже.
- А як тепер буде? Лесю, ти би хотів цеї дівчини?
- Так, я хочу її
- А ти би міг зробити, аби то все розійшлося? А він каже:
- Можу.
А молодий, що в тім колі до молодої присилений, каже:
- Я її не хочу, лиш би я відци вирвався.
- А ти, парубче, таки хочеш цю дівчину?
- Я хотів її й хочу.
- То зроби так, аби це все розійшлося. І Лесьо сказав:
- Най так не буде.
І то все розійшлося. Той молодий утік, а весілля відбулося вже з Лесем. Таки що мало бути, то було.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Уторопи, Косівського району, Івано-Франківської області
9 травня 1987 року
Оповідач: Ласійчук Марія Юріївна (1919 року народження)
Українські народні казки: Книга 4. Казки Гуцульщини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 456 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|