НАЙ ТАК БУДЕ - Казка Буковини

Були собі чоловік і жінка і не мали дітей. А потому народився в них хлопець. Він був віщуном і знав наперед, де що має бути. Підріс трошки, вже міг худобу пасти. Тато й мама ним дуже тішилися. А він і каже:

- Тату, мамо, готуйте мені торбу, я від вас заберуся.

- Куди ж ти, синку, підеш? Ти ж у нас їден, ми тобою тішимся, в нас дітей більше нема.

- Нє, піду.

Мама плаче, тато плаче, не хтять пускати. А він:

- Іду, і все.

Дали вони йому хліба в торбинку, випровадили, і він пішов. Ішов, ішов і дійшов аж до того села, де народилася дівчинка в їден день із ним. Він знав про ню. Прийшов до того подвір'я та й каже:

- Я у вас, дядьку, буду худобу пасти.

- А що тобі, хлопче, - каже, - платити за це?

- Я нічого не хочу, лиш то, що за собою потягну. А той багач подумав та й каже:

- Може, щось потягнеш з худоби? Вола чи корову?

- Нє, за те не бійтеся, - каже хлопець. Прийняли його.

Прослужив він рік, другий. Служи третій. Чоловік з жінкою йдуть на Паску до церкви. А діти - їхня дівчинка й пастушок - сплять на печі. Коли вже ті мали вернутися з церкви, хлопець узяв голку і пришив її спідницю до своїх штанів. Входять вони в хату.

- Що, ви ще спите? Вставайте.

Хлопець злази з печі, і дівчина за ним стягнулася. Тоді сказала жінка до чоловіка:

- Дивися, що він має потягнути.

Служи він далі. Поки їм буде хоть по п'ятнадцять літ. А тут сватає її їден багач. Уже от-от весілля має бути, а він не каже нічого. Справили весілля. А молодий з молодою полягали спати та й захотіли пожартувати. Він лиш до неї, а хлопець-наймит тихо каже:

- Най так буде.

І вони вже не годні їдне від другого відірватися. Рано всі повставали, а молоді у другій кімнаті сплять. Батьки відчиняють двері.

- Вставайте, доки будете спати?

А ті не можуть встати. Не можуть їдне від другого відчепитися. Чоловік з жінкою радяться, що їм робити. Це ж біда. Посилають вони того наймита за попом, щоб відчитав. Вони ж не знають, що то наймит зробив.

Іде Іван за попом. А піп жив за річкою.

- Батюшко, беріть, що треба, і йдіть до нас. Мене прислав хазяїн, щоб ви відчитали щось молодим.

Іде Іван, іде й піп. Приходять до річки, а річка велика, перейти нема як. Треба скидати штани. Батюшка хоче - не хоче та й скинув штани. Іде через річку. Перебрели, а Іван каже:

- Най так буде.

І піп уже не може штани одягти.

- Іване, - каже, - я не йду, я вертаюся додому. А Іван:

- А я що буду робити? Мене ж послали, щоб я вас привів. Я не можу без вас вертатися.

Хоче - не хоче, а йде з ним піп.

Приходя вони в подвір'я, повиходили батько й мати. Що таке, що піп без штанів.

- Що вам, батюшко?

А в батюшки в їдній руці Євангелія, а в другій - штани і взуття.

- Що з вами? - знов питають попа.

- Не знаю. Перебрів річку і не можу ні штани одягти, ні взутися. Батюшка прийшов до хати, та й не читає, а спочатку спробував руками молодят розтягнути. А Іван каже:

- Най так буде.

І піп прилип до них третій. Читає піп, читає - нічого не помагає.

Посилають Івана за бабою-ворожкою. Вертається він з бабою, і знов через річку треба йти. Баба підійшла до річки та й заголилася. Перейшла вона через річку, а Іван:

- Най так буде.

І баба так і осталася заголена.

- Куди я, синку, так піду? - каже. А Іван їй:

- Ідіть, бабко, зі мною, бо я не можу без вас вертатися.

Бабка ввійшла в хату та й хотіла батюшку в руку поцілувати. Взяла за руку, а Іван каже:

- Най так буде.

Та й баба приліпилася до попа.

Хазяїн подивився на це діло і догадався, що це Іван роби. Почали Івана просити, щоб він усіх розділив і відпустив. І він зробив це, а вони дали за него дочку. Ще й досі вони жиють.