|
Були собі ґазди і мали хлопчика. Хлопчик був бідний, бо ґазди бідні були. Коли хлопчик підріс, задумав батько десь його дати на службу. Взяв і веде його лісом. А в лісі - хатина невеличка. Він привертає з хлопцем до тої хатини. Заходять, а там - баба старенька. Питається вона:
- Де ти, чоловіче, свою дитину ведеш?
- Де веду? На службу, бо грошей треба. Треба якось жити.
- Добре, - каже, - іди. Там є такий чародій, він візьме твого сина на службу. Але би-с на більше не давав йому хлопця, лиш на один рік.
Так і сталося. Найшов він того чародія, і чародій приймив у него сина на службу, і згодились на рік. Він заплатив йому за сина за рік, і ґазда пішов додому. Йде та й знов заходить до тої баби.
- Ти на кілько сина наймив? - питає баба.
- На рік.
- Добре. Будеш іти, повернеш до мене.
Минув рік, і чоловік йде за своїм сином. Та й повертає до тої хатини, до баби. Баба каже йому:
- Іди. Він випустить тобі три голуби. Два будуть літати далі від хати, а твій буде крутитися над хатою. То будеш знати, що то твій син.
- Добре.
Подякував він бабі й пішов. Приходить туди, і пускає йому чародій три голуби. Голуби літають. Два літають далі, а той - ближче хати. А він каже:
- То мій син.
- Добре, пізнав-ис. На тобі ще стілько грошей і лиши його мені ще на рік.
Лишив він йому хлопця ще на рік. Повертає до баби - баба свариться з ним. Нащо він зробив таке другий раз, як вона йому не казала того робити?
- ...Ну, зробив, то не повернеш, - каже вона.
Пішов він, перебув дома рік, а за рік вертається знову по сина. І знову повертає до бабчиної хати, а бабка каже:
- Він випустить тобі купу псів. Тоти всі будуть гавкати на тебе. І твій буде гавкати, але буде дивитися в другу сторону, на хату. Котрий буде гавкати на хату, то буде твій син.
Пішов він до чародія, пізнав сина, а той умогоричив його добре, дав йому грошей і умовив віддати хлопця ще на рік. Іде він, повертає до баби та й каже:
- Лишився син знов.
- Зле, - каже, - ти зробив. Але пропало, вже інакше не буде. Будеш іти через рік, повернеш до мене.
Проходить рік, повертає він до баби, а вона каже:
- Іди. Він випустить тобі три коні, і ті коні будуть усі брикати. Два будуть кусатися, а третій буде збоку. То аби знав, що котрі кусаються, то не твої, а котрий не буде кусатися - твій син.
Пішов він і пізнав свого сина. Чародій не хотів віддавати, але мусів віддати. Прийшли батько з сином додому. Перебули кілька днів - треба жити, а грошей нема. Каже батькови:
- Знаєте, тату, що? Я зроблюся конем, а ви поведете мене продавати. Лиш аби, - каже, - з мене бротянку стягнули.
Повів батько коня на ярмарок, узяв добрі гроші, бротянку зняв. І доки прийшов додому, син уже був дома - скорше від батька прийшов.
Так він зробив і другий раз. Завів на ярмарок і знов продав.
А як третій раз завів коня продавати, попався йому на ярмарку той чародій. Дає йому великі гроші, а він не хоче продати, бо той хоче купити з бротянкою, а дідо каже: "Без бротянки". І таки дав дідови гроші, а бротянку зняти не дав. Продав дідо коня з бротянкою.
Чародій коня з бротянкою взяв і завів його до коваля. Кузня була відкрита, а коваль був у хаті, не було його на місци. Чародій пішов за ковалем, а коня прив'язав. Коло кузні бавилися діти. Каже кінь до них людським голосом:
- Діточки, здойміть з мене бротянку.
Діти взяли здоймили з него бротянку. Вийшов чародій з ковалем коня кувати, а коня вже не стало - лиш бротянка лишилася коло стовпа, де був прив'язаний кінь.
І почав чародій коня доганяти. Кінь зробився голубом і полетів, а чародій - яструбом. І гониться яструб за голубом, вже й доганяє його. Вже зовсім близько він. А там дівчина прала шмаття. Голуб упав перед дівчиною і зробився перстенем. Дівчина взяла перстень та й одягла на палець. А яструб зробився хлопцем і хоче в неї той перстень відобрати. А вона ніяк йому не хоче віддати. Він каже їй:
- Підем до твоїх батьків, та й ти коло батьків віддаш мені.
- Ну, то й добре.
Прийшли до батьків, і він тото розказує батькам:
- Така й така справа, вона мій перстень найшла й не хоче віддати. А вона каже:
- Я прала і я собі найшла. Я не віддам. А батьки зачали казати:
- Перстень треба геть віддати.
Дівчина здоймила той перстень з пальця і в злости кинула його до земли. Кинула - а перстень розсипався горохом. З чародія зробився кугут, аби той горох з'їсти. А хлопець з гороху зробився яструбом, і вбив чародія. Так його й збувся. Вернувся син до батька, і вони далі жили разом.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Спас, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
29 жовтня 1994 року
Оповідач: Медвідь Михайло Петрович (1927 року народження)
Українські народні казки: Книга 14: Казки Бойківщини. Ч. І. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 496 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|