МЕРТВИЙ НА СВАДЬБІ - Казка Закарпаття

Були два цімбори, котрі спали в воросі, котрі честовалися й любилися. І говорили собі, що котрий буде женитися, то другий буде йому кумовати. А як умре який? А єден дав клятву, що він буде й мертвий кумовати. І вмер той, що дав клятву. А другий у два годи після того женився. І в молодої був кум, а в нього не було. Побіг він на кладвище:

- Куме, я женюся!

- Добре, - почулося з-під землі.

- Виходи вон!

Вийшов, прийшов до того на свадьбу. Дивляться всі, а це той, що вже два роки, як умер.

І зкумовав той, як треба, і просить:

- Но, кумочку, проведи ня.

Вже закінчилася свадьба. Провелися.

- Та ходи подивися, як я жию. Минут десять-п'ятнадцять, та й підеш.

Пішов він туди, під землю, дивиться, а там народу, як у раю все. І мама його приїхала і говорила з ним. І йде він додому. Прийшов уночі - не розуміється, де він є. Другий день прийшов туди, де він жив, дивиться, там новий дім стоїть. Заходить у той дім, а там дідо вісімдесятирічний сидить.

- Добрий день! А хто тут жиє?

- Я. Мені, - повідає, - вже вісімдесят років.

- Ви сам?

- Баба вмерла, і я сам.

- А до вас хто тут жив?

- Той, кому мертвий кумовав.

- Так то я.

Пішов він до церкви, висповідався й помер. Так кончилася його свадьба.