|
Була собі сова. І вивела вена дітей, — таких витрішкуватих, лапатих, — та так-то вже ними втішається:
— Ох, ви ж мої окатенькі! Ох, ви ж мої чубатенькі! Ох, ви ж мої лапатенькі!
От летить вона з гнізда, щоб пошукати їм поживку, бо все роти роззявляють, їсти хотять. Летить і зустріває вона орла.
— Куди се ти, орле, летиш? — питає сова.
— Та куди ж!.. На здобич. Може, що знайду, яких пташенят абощо, то й поживлюся.
Злякалася сова, починає просити:
— Орле сизокрилий! Прошу я тебе: не поїж моїх дітей, не займай їх! Благаю тебе!
І так-то вже просила, що орел зглянувся та й каже:
— Ну, добре! Не буду вже займати твоїх дітей. Тільки скажи ж мені, які там твої діти, щоб я мав якусь признаку, то й не зачеплю їх.
— Та яку ж признаку? — одказує сова. — Як побачиш самих найкращих пташенят, ото й будуть мої!
— Ну, добре! — каже орел.
Полетів. І поїв самих найпоганійших, які були в гаю. Коли вертається сова, аж то якраз її дітей поїв орел!..
|
Матері свої діти — найкращі. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - . Час і місце запису не зазначені. Молода Україна. Часопис для дітей старшого й меншого віку. К., 1908—1914., 1908, № 6, стор. 30—31.
Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.
Художник ілюстрацій К. Шалварова
|
Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)
|