ЛЕДАЧА ЖІНКА - Казка Гуцульщини

Були собі чоловік і жінка. Чоловік трудився, хазяйство утримував, а жінка нічого не робила, вилежувалася літом на приспі, а зимою на печі. Чоловік прийде з роботи й питає, чи багато вона напряла. А жінка носить з поду по десять разів те саме веретено і каже, що вона напряла десять веретін за день. Одного разу чоловік каже:

- Піду я на ярмарок і куплю тобі сорочку, бо маєш лиш одну, а в наших родичів скоро весілля, та не в чому піти.

Пішов чоловік на ярмарок і не купив сорочки, а купив гуску. Жінка побачила ще здалека, що чоловік щось біле несе. Подумала, що то сорочка. Та вбігла до хати, скинула з себе сорочку, подержала її та й кинула в піч, щоб згоріла, бо не хотіла її прати. Увійшов чоловік з гускою до хати, а жінка як побачила, що нема сорочки, та й заголосила:

- В чому ж я тепер піду на весілля? А чоловік каже:

- Знаєш що, жінко? Я тебе вберу в околіт, і так підемо.

Як говорили, так і зробили. Жінка встилалася в околіті йти до хати, між людей, і чоловік лишив її під стріхою в загаті, а сам зайшов до хати, сів за стіл біля вікна, їсть, п'є, співає, а за жінку й забув. А жінка сидить у загаті та так змерзла, що насилу промовляє: "Кужелі, кужелі...". Це означало, що буде вже прясти. Чоловік почув і аж тоді пригадав, що має жінку в околоті. Було вже далеко за північ. Позичив десь сорочки і взяв її до хати.

З того часу жінка не лінувалася прясти, бо зрозуміла, що лінощі до добра не доводять.

Летів горобець, а цій бійці конець.