|
Був собі котик і півник, та й побратались. От котикові треба іти по дрова, він і каже півникові: «Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова; та як прийде лисичка, то не озивайсь!» Пішов.
Коли ж біжить лисичка. «Півнику, братику, одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму». А півник каже: «То-ток, то-ток, не велів коток! То-ток, то-ток, не велів коток!» От лисичка оконце видрала, борщик виїла і півника взяла. Несе його, а він кличе котика — співає:
|
Мій котику,
Мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води...
|
От котик почув, прибіг, одняв півника і поніс додому та й каже знов: «Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не одкликайся, бо тепер я піду дальше!» Пішов.
А лисичка вже й біжить. Стук-стук у віконце: «Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!» А півник усе: «То-ток, то-ток, не велів коток!» От вона оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:
|
Мій котику,
Мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса,
За крутії гори,
За бистрії води...
|
Раз проспівав — не чує котик; він вдруге голосніше — котик прибіг, одняв його і поніс додому та й каже: «Тепер же я піду далеко-далеко, і хоч як уже будеш кричать — не почую; то вже мовчи, не озивайся до лисички!»
Коли ж ізнов лисичка: «Півнику, братику, — каже, — одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!» А півник: «То-ток, то-ток, не велів коток!» От лисичка оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає — раз, вдруге, втретє... Котик не почув, а лисичка й понесла півника додому.
Увечері приходить котик додому — нема півника. Він зажуривсь, а далі зробив собі бандурку, узяв мішок і молоток і пішов до лисиччиної хатки. Став і заграв:
|
А в лиски-лиски новий двір,
Чотири дочки — на вибір,
П'ятий Пилипко,
Та й той мій!
Пилипко-липко, вийди на ринку — посмотри;
Як бубни бубнять, як сурми сурмлять — погляди!
|
А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина і каже: «Мамо, піду я подивлюсь: хто се так гарно грає, й паляничку возьму». А лисичка каже: «Іди!» І дала їй паляничку. Дочка пішла, а котик її — цок, та в лобок, та в мішок, та й знов став грать.
От і друга дочка каже лисичці: «Піду і я, мамо!» Лисичка каже: «Іди, доню!» І їй дала паляничку, і ся пішла. А він і ту — цок, та в лобок... А після і третя дочка, і четверта. А Пилипко ждав-ждав і каже: «Піду я, мамо, зажену їх, — чого вони так забарились!» Пішов. А котик і його — цок, та в лобок, та в мішок. А послі в хату до лисички — і її убив, та тоді дивиться, що півник уже без стегенця, — витяг борщик, достав стегенце, притулив до півника та й поніс його додому. От вони живуть і хліб жують, і постолом добро возять.
|
Котик і півник. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - 61/ІІ. Зап. на хуторі Мотронівка Борзенського пов. Чернігівської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., II, стор. 3—5. Паралелі: Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу. Упорядкування і примітки О. І. Дея та С. Й. Грици., стор. 361—363; Українські народні казки, вибрані для дітей. Упорядкував Б. Грінченко, К., 1907., стор. 19—23; Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 251—255; Українські народні казки. В трьох книгах. Упорядкував акад. М. Возняк, кн. 1, К., 1946; кн. 2, 1947., II, стор. 3—5; Афанасьєв, стор. 55—57; Великорусские сказки Пермской губернии. Сборник Д. К. Зеленина, Пг., 1914., стор. 407—410; Северные сказки. Сборник Н. Е. Ончукова, СПб., 1909., стор. 100; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 460; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 61—71; Л. Г. Бараг, Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. — Эпические жанры устного народного творчества, Уфа, 1969, с. 75—240, стор. 179. Варіанти даної казки були записані і в радянський час, — зокрема, на Донеччині, Кіровоградщині та в інших місцевостях України (див.: Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6, од. зб. 643, арк. 260; од. зб. 645, арк. 24—25; од. зб. 659, арк. 174—175; ф. 1-7, од. зб. 767, арк. 60—61; од. зб. 773-а, арк. 69; од. зб. 867, арк. 16—19; ф. 33-3, од. зб. 12, арк. 182—183).
Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.
Художник ілюстрацій К. Шалварова
Оформлення художника В. М. Дозорця
|
Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)
|