КАЛИНОВА СОПІЛКА - Казка Бойківщини

Жили дід і баба. Була в діда дочка і в баби дочка. Дідова дочка роботяща, а бабина - ледаща. Пішли собі дочки в ліс по ягоди. Дідова збирала ягоди, бабина - не збирала. Під вечір тре' було йти додому. Бабина відобрала у дідової ягоди і зарізала її. Закопала і пішла додому. Дома дідо питається:

- Де моя дочка?

- Вовк із'їв.

На тім місци, де бабина дочка закопала дідову, виросла калина. Одного разу їхали козаки і сіли під ту калину відпочивати. Каже один козак:

- Ой, яка файна калина, я рубаю собі сопілку.

Урубав сопілку і грає, а сопілка говорить:

Ой помале-мале, козаченьку, грай,

Не врази ти моє серденько вкрай.

Мене сестричка з світу згубила,

Ніж у серденько встромила. Козаки поїхали в село. Дали дідови, аби дідо грав у сопілку. Дідо заграв, а та сопілка говорить:

Ой помале-мале, татусеньку, грай,

Не врази ти моє серденько вкрай.

Мене сестричка з світу згубила,

Ніж у серденько встромила. Дали сопілку бабі. - Заграй.

Заграла баба, а сопілка говорить:

Ой помале-мале, мамусенько, грай, Не врази ти моє серденько вкрай. Мене сестричка з світу згубила, Ніж у серденько встромила. Дали сопілку дівчині, аби грала вона. Заграла дівчина, а сопілка каже:

Ой помале-мале, душогубко, грай, Не врази ти моє серденько вкрай. Ти мене, сестро, з світу згубила, Ніж у серденько встромила. Тоді бабину дочку прив'язали коневи до хвоста, а кінь з нею бігав, і бабина дочка знищилася.