|
Були собі два сусіди. В одного сусіда була дівчина, а в другого хлопець. Батьки дівчини були багаті, а батьки хлопця - бідні. Ті діти ходили разом до школи, і з маленьких вони звикли одно до другого, а як підросли, полюбилися. Батько дівчини придивився, що ці діти люблять одно одного. І зачав дочці казати:
- Вони бідні, а ми багаті. Нам буде встидно, як ти вийдеш за него заміж.
Але діти одно одного не покидали. Повиростали вони, і одне одному дали клятву, що мають обоє поженитися. І хоч батько хлопця був бідний, але він був муляр і непогано заробляв. І син його мав талант до малювання і пішов вчитися на художника. А матері в него не було. А дівчину не давали ніде вчитися, бо вона мала багатих батьків.
Хлопець писав листи до батька, а батько передавав їх тій дівчині. І вона знала, що він вчиться на художника. А батько дівчини договорився з одним багачем, щоб вона виходила за сина того багача заміж. А вона того не хотіла, чекала на свого хлопця. І сказала вона своєму батькові:
- Я не піду за цего багача. Ви скличте з цілої держави художників. Запросіть їх до себе, і хай вони намалюють свої малюнки. Котрого малюнок мені найбільше сподобається, за того я буду виходити заміж.
З'їхалися художники. І кожний собі окремо малював. І її хлопець приїхав і малював у одній кімнаті на стіні. Десь через тиждень вони все те подокінчували. Одні намалювали на стінах, другі на папері. А той хлопець намалював усі стежки, усі доріжки, якими вони ходили з тою дівчиною до школи. Змалював парту, на якій вони вдвох сиділи, школу змалював - все своє дитинство вималював на стінах.
Батько й дівчина ходили по кімнатах і дивилися, котрий найкращий малюнок. Вона ходила з кімнати в кімнату і все казала:
- Гарний малюнок, але мені не до вподоби.
І зайшли вони в ту кімнату, де малював її хлопець. І зразу сказала:
- Гарні малюнки і мені сподобалися.
Тоді батько дівчини заплатив усім художникам, а цему хлопцеви сказав, аби він залишився. Вони його приймали, їли, пили. І запитався батько того хлопця:
- Хто ви такий будете? А він сказав:
- Я ваш сусід, син муляра. І сказав батько:
- Будьте, що будьте, а я все одно не дам за вас дочку, бо мене би люди обсміяли, що за такого бідного віддав.
Пішов хлопець до свого батька, побув там і від'їжджає геть. І знов дають хлопець і дівчина одно одному клятву, що женитись одно без одного не будуть. І поїхав хлопець у іншу державу і поступив учитися на лікаря. Він уже листів не писав, і дівчина не знала, де він. Але все одно не віддавалася ні за кого.
А батько дівчини зустрінувся зі своїм давнім другом-багачем, і вони домовилися, що хлопець того другого жениться на цій дівчині.
Пройшло пару років. Від того хлопця ніяких чуток не було. І вона вирішила зробити голодовку, щоб умерти, як не дадуть її за того хлопця заміж. Зачала дівчина никнути і слабнути. Зачали викликати лікарів, би дівчину якось рятували. А дівчина далі никне. І пан дав оголошення, що його дівчина дуже слаба, і він дасть її за того, хто її врятує.
Цей хлопець приїхав, подивився на неї і зрозумів, що це вона сама собі таке зробила. І він узявся її лікувати. Ходить сам до магазину, сам купує все, а її нікуди не випускає. Вона зразу пізнала, що він той самий хлопець, і почала їсти, почала поправлятися.
Батьки були дуже раді цему лікареви і зачали його питати, скільки він хоче грошей.
- А як ви нежонатий, то беріть нашу дочку заміж. І він сказав:
- Я грошей не хочу, я хочу вашу дочку взяти заміж.
І посідали за стіл, їли, пили, і батько дівчини зачав питати, хто він такий. А він знов сказав:
- А ваш сусід, муляра син.
І батько й мати дівчини зачали їх обох обіймати й цілувати. І вже їх більше не розлучали. Відгуляли весілля і молоді щасливо зажили.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Уторопи, Косівського району, Івано-Франківської області
7 квітня 1985 року
Оповідач: Михайлюк Марія Іванівна (1933 року народження)
Українські народні казки: Книга 4. Казки Гуцульщини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 456 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|