|
Жили собі жінка з чоловіком. Була жінка в церкві старшою сестрицею. Ходила щонеділі, щосвята до церкви. Але одного разу приходить додому та й говорить чоловікови: - Не буду я, чоловіче, більше ходити до церкви. Питає її чоловік:
- Чому, жінко?
- Бо як я прийду в церкву, то мене піп погладить, то мене дяк погладить, то паламар. Зачіпають мене в Божім домі.
Каже її чоловік:
- Чудна ти, жінко. Ти до церкви йди в неділю. Як вони тебе будуть гладити, ти скажи попови: "Чого ви мене, отче, в Божому домі гладите? Цего вечора мій чоловік поїде до млина, то ви прийдіть до мене додому та й гладьте. На дев'яту годину я зварю файну вечерю, повечеряєм та й будете мене гладити".
Приходи вона в неділю до церкви, а піп її починає гладити. А вона й каже йому, як чоловік їй сказав.
- Добре, я прийду, - сказав піп. Підходи дяк та й собі гладить. А вона каже:
- Чого ви мене тут гладите? Мій чоловік сьогодні ввечір поїде до млина, ви приходьте до мене на десяту годину, я зварю файну вечерю, повечеряєм та й будете мене гладити.
- Добре, я прийду.
Прийшов паламар - також гладить. А вона каже:
- Чого ви мене в Божім домі гладите? Мій чоловік сьогодні ввечір поїде до млина. Приходіть до мене на одинадцяту годину. Я зварю вечерю, повечеряєм файно та й будете мене гладити.
- Добре, я прийду.
Прийшла вона додому, на дев'яту годину зварила пирогів, піджарила курку, приготовила стіл. А чоловік заховався в стайні. Вона дивиться на дзиґарок, уже дев'ята година.
Приходи піп.
- Добрий вечір!
- Добрий вечір. Я вже все для вас приготовила. Уже вечеря стоїть. Сіли вони за стіл, почали вечеряти, а тут чоловік уже перед хатою кричить: "Прр-у-у!" Приїхав! Каже вона:
- Вже чоловік приїхав.
- Що мені робити? - каже піп.
- Лізьте під лужко.
Заліз він під лужко і тихо дихає. Входи чоловік у хату, а вона його питає:
- Чого ти не змолов і так скоро вернувся?
- Ти знаєш що, жінко? Заслаб мельник і нема кому молоти. Мусів я вертатися додому.
А жінка моргає на чоловіка, що зараз має прийти дяк. Чоловік знов пішов до стайні. Прийшов дяк, вона поставила йому їсти, вгостила горівкою. А чоловік знов перед хати кричить: "Прр-у-у!" Дяк питає:
- Що робити? Хто це?
- Чоловік приїхав.
- А куди мені діватися? - питає дяк.
- Лізьте під лужко.
Заліз дяк під лужко, входить чоловік до хати та й знов жінці каже:
- Не змолов я, вернувся. Мельник заслаб.
І вийшов чоловік знов до стайні. Приходить паламар. Сіли з жінкою, вечеряють, випили по келішкови горівки. А чоловік знов під хатою: "Прр-р-у-у!" А паламар:
- Що це? Вона каже:
- Чоловік приїхав.
- Ну а що мені робити?
- Лізьте під лужко.
Заліз паламар, дивиться, а там уже є піп і дяк. І сидять усі тихо. Входи чоловік до хати та й каже:
- Не змолов, мельник заслаб. Давай, жінко, щось вечеряти. Кладе жінка чоловікови вечерю. Каже чоловік до жінки:
- Хтось у нас, жінко, був, бо дуже чути в хаті парфуми.
- Нікого, чоловіче, в нас не було.
- Е ні, жінко, я таки подивлюся в хаті. Що це пахне? Подивився чоловік під лужко, а там уся церковна команда: піп, дяк
і паламар.
- Ану вилазьте відти! Давай, жінко, вужище, най я отцеви руки назад в'яжу. І тачівку. Буду вести отця селом, бити і казати, що я їмив його у свої жінки.
Каже отець:
- Чоловіче добрий, даю тобі, що хочеш, лиш не веди мене селом і не ганьби мене. Що ти хочеш?
- Я хочу п'ятсот золотих.
Витяг піп з кишени п'ятсот золотих, віддав чоловікови і пішов додому, як парубок. А чоловік каже до дяка:
- Ну а ти що?
- А я не маю грошей. Хіба бичка прижену.
- То йди гони.
Пригнав дяк бичка, прив'язав у стайні і пішов додому.
- Ну а ти, паламарю, що?
- Та що я? Я бідний паламар, нічого не маю. Що мені в церкві дадуть, то я маю: хліб, муки мисчину. Сами знаєте.
- То будеш за попом свічку добу носити. Куди буде піп іти, туди будеш свічку носити. Цілу добу.
На другу неділю купила собі кума чоботи червоні рампасові, файну сукенку, хустку. Убралася й прийшла до церкви. А піп прави службу та й співає:
- Файна наша кума-а-а, файно ся зібрала-а-а! А дяк:
- Не задурно - за ваші гроші, за мого бичка-а-а!
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області
22 червня 1987 року
Оповідач: Джиґолик Василь Іванович (1933)
Українські народні казки: Книга 12. Казки Покуття: Ч. І. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2005. — 416 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|