ЗА ЗОЛОТИМ ПТАХОМ - Казка Бойківщини

Жив собі цар і мав трьох синів. І мав великий-великий сад. А в тім саду мав золоту прищепу. Коли доспіли на ній яблука, кожної ночі хтось одно яблуко крав. Каже цар синам: - Довартували би-сте, хто тото яблуко краде. Старший син каже: - Я йду, тату. Я буду вартувати.

Пішов найстарший син вартувати. І заспав. Пробуджується, рахує яблука - нема одного. Рано пішов цар, порахував - нема.

На другу ніч пішов другий син. Так само сталося з ним, як і з першим. Прийшов цар, рахує - нема яблука. На третю ніч іде наймолодший і каже цареви:

- Я довартую.

Пішов він собі ще за дня, нарубав корчів з тернини і зробив собі такий город. Сам заліз у середину того городу, так, що не має куди повернутися. Коли вночі здрімався, тернина його колола. І він не заспав.

Аж прилітає золотий птах і хоче урвати яблуко. А він зачав птаха ловити. Зловив його, а птах вирвався з руки. Тілько перо лишилося в руці. Рано цар приходить і питається:

- Довартував?

- Довартував, - каже, - наші яблука краде золотий птах. От маєте, - каже, - знак золотого птаха.

Цар каже:

- Файне перо, але сам золотий птах - ще кращий. Тоти два старших сини кажуть:

- Тату, ми найдемо золотого птаха.

Цар дав їм грошей, кілько вони хотіли. Взяли вони собі по коневи і кажуть:

- Може, ми за рік вернемося, може, швидше. Без золотого птаха не прийдемо.

Та й поїхали. Недалеко від'їхали, може, кілометрів сто, стали в городі ночувати. Та й зачали грати в карти. Грали, грали, програли всі гроші, програли коні і з себе убрання і, нарешті, самі себе програли. І посадили їх в тюрму. Цар чекав-чекав, коли вони приїдуть, чекав цілий рік, а їх нема.

Нарешті каже наймолодший син:

- Тату, піду я шукати.

- Не йди, сину, бо вже два пропали, та й ти пропадеш.

- Ні, тату, - каже, - не пропаду я.

Дав йому цар гроші, дав коня і він поїхав. Їде через той город, дивиться, його браття в тюрмі сидять, через вікно визирають. Він подумав: "Не буду я тут ночувати, бо й зо мною таке може ся стати".

Поїхав за город, заїхав на пасовище, спутав коня, розсідлав його. Кінь собі пасе, а він поклав під корч сідло, ліг собі і спить. А рано пробуджується, дивиться за конем - нема коня. Бігав-бігав, шукав-шукав, та так і не найшов його. Іде далі, а назустріч йому - вовк. Питається його вовк:

- Що ти шукаєш? Він відповідає:

- Шукаю коня. Вовк йому каже:

- Я з'їв твого коня.

Він напудився і думає: "Як ти такого коня з'їв, то з'їш і мене". Питається 'го вовк:

- Де ти їдеш?

- Їду, - каже, - шукати золотого птаха. Вовк питається:

- А ти знаєш, де? Він відповідає:

- Не знаю.

- Коли не знаєш, сідай на мене, бо, - каже вовк, - я знаю, де він є. Сів він на вовка, їдуть вони, їдуть далі в ліс. А в лісі великий город

є. В тім городі - дім, коло того дому - стовп закопаний, на тім стовпі - золота клітка, і золотий птах там сидить. Вовк каже йому:

- Іди бери золотого птаха. А золоту клітку аби-с не зачіпав.

Він прийшов, подивився - золотий птах файний, а клітка іще краща. Зачав брати клітку, клітка задзвонила, виходить пан і питається:

- Що тобі треба? Каже він:

- Мені треба золотого птаха.

- Іди приведи мені золотого коня - дам тобі золотого птаха.

І нагнав його пан. А вовк чекає. Він прийшов, а вовк питається:

- Ну що, взяв?

- Ні, - каже, - не взяв. Золота клітка задзвонила, і пан мене нагнав.

Розповідач З. Лучканич родом з Лемківщини (с. Ловжкця Сяноцького повіту), і в мовленні його є багато особливостей лемківської говірки.

Вовк йому й каже:

- Казав я тобі не брати клітку. Ну, ходім, - каже, - шукати золотого коня.

Сідає він на вовка та й їдуть. Їдуть цілий день. Приїжджають перед вечором до великого дому. Коло того дому кінь прип'ятий. Вовк каже:

- Дивися, іди й бери коня, а кантар аби-с не брав, бо кантар задзвонить - і вийде пан і нажене тебе.

А він собі думає: "Як брати коня без кантаря?" Зачав брати з кантарем, а кантар задзвонив, пан вийшов і нагнав його. Але перше запитав:

- Що ти хочеш?

- Хочу золотого коня.

- Іди й приведи мені золоту панну - дам золотого коня. Та й пішов він. Приходить г'вовкови, а вовк питається:

- Де ж твій кінь?

- Не дав, - каже.

- Я тобі казав: "Не бери кантар". А що ж тобі сказав пан?

- Сказав, аби я привів йому золоту панну, тоді дасть мені золотого коня.

Вовк питається:

- А ти знаєш, де вона жиє?

- Не знаю. Вовк каже:

- А я знаю. Сідай на мене.

Сів він на вовка і поїхали. Їхали, їхали, надибають великий город. Дивляться - золота панна спацирує тротуаром. Вовк каже:

- Тримайся за мене, підемо оба красти золоту панну. І далі:

- ...Схопиш золоту панну та й сядеш з нею на мене. Так вони й зробили, і їм така штука вдалася.

Але тому хлопцеви жаль віддавати золоту панну за золотого коня. Йдуть вони. Вже не їдуть, тілько йдуть, бо троє їх. Хлопець радиться з вовком:

- Як би так зробити, аби не дати золоту панну за коня?

Приїхали вони там, де золотий кінь є. Вовк каже хлопцеви і ті золоті панні:

- Я зберуся за золоту панну.

Золота панна дала вбрання, хлопець зібрав вовка. Він і каже:

- Бери мене за передню ногу, а я буду йти задніми ногами.

І хлопець з вовком пішли, а золота панна лишилася коло брами. Приводить хлопець "золоту панну", дає панови. Пан пішов, відчепив коня, і хлопець з конем пройшов через браму. Як "золота панна" увиділа, що той за брамою, то стрибнула і втекла від пана.

Вже є золота панна, золотий кінь, ідуть вони брати золотого птаха. Ну як давати золотого коня за золотого птаха? Вовк каже:

- Давай коня, і я йду з тобою, - каже вовк. - Як він припне коня, дасть тобі золотого птаха з кліткою, як ти будеш за брамою, я вкушу за задню ногу. Кінь ся напудить, відорветься і втече за браму.

Так вони й зробили. Уже все є. Що хотів хлопець, то й має. Та й ідуть уже всі п'ятеро. Хлопець думає собі: "Золотого птаха татови, а золоту панну й золотого коня возьму собі". Ідуть вони, ідуть та й заходять на то пасовище, де вовк коня з'їв. Вовк і каже йому:

- Я від тебе відхожу.

Він зачав дякувати вовкови, що 'му поміг тото все найти. А вовк йому й каже:

- Не дякуй, бо нема за що. Будеш дякувати другим разом.

Та й пішов. А ті теж пішли. І заходить хлопець у той город, де його браття сиділи в тюрмі. Ну, а хлопець грошей не розминув, грошей мав много. Пішов до тюрми і питається:

- Кілько треба заплатити за моїх братів?

Викупив він своїх братів з тюрми і йдуть вони всі додому. Зайшли на одно поле, а на тім поли стояв дуб. Сіли під тим дубом відпочивати. Той хлопець пройшов велику дорогу і тото все крав, та й змучився. А тоти, що сиділи в тюрмі, мали часу виспатися й відпочити. Хлопець заснув, а браття відрубали йому голову, тому що він усе мав, а вони не мали. Зарубали і кинули його в кирницю. Кажуть тоти два золотій панні:

- Як признаєшся кому, що ми таке зробили з братом, зробимо таке й з тобою.

Найстарший брат каже золотій панні:

- Розпишися своєю кров'ю.

Вона врізала пальця і розписалася своєю кров'ю, що до смерти нікому не скаже.

Прийшли вони аж до царя. Дали цареви золотого птаха з золотою кліткою. Іден узяв собі золоту панну, а другий - золотого коня. Але що з того? Золотий птах не співає, золота панна не говорить, золотому коневи ніхто не може їсти дати - бо хто прийде давати їсти, то кінь убиває його.

Через якийсь час ішов тим полем, де вони відпочивали під дубом, вовк. І хотілося 'му пити. Пішов він до кирнички, дивиться - а в кирничці чоловік. Витягнув його, подивився, а то - той самий, що він йому допомагав. Тоді вовк його лишив і пішов шукати цілющої і живущої води. За пару день найшов її. Приніс він ту воду, приложив до тулуба голову, полляв тою водою - голова приросла, і він ожив. Каже йому вовк:

- Що з тобою твої браття зробили! І далі:

- ...Тепер мені можна подякувати.

Подякував хлопець вовкови, і вони розійшлися. Пішов хлопець до свого батька царя, але перебрався на бідняка. Зайшов до царя та й проситься на роботу. Тоти два його браття кажуть:

- Возьмім його. Най не сувається по вулиці, піде до стайні г'нашому коневи, і кінь його там шльопне.

Взяли вони того хлопця. Він прийшов до стайні, кінь подивився і не б'є його. Хлопець коня погодує, напоїть, поїде ним на прогулянку. Тоді кажуть цареви:

- Кілько наш кінь вибив людей, а його не зачіпає.

А старий цар каже:

- Приведіть мені його.

Вони привели хлопця, цар подивився на нього і каже:

- То ти, сину мій?

- Я.

І розказує хлопець, що браття з ним зробили. Цар не йме віри, що таке може зробитися. А хлопець каже:

- Спитайте золотої панни. Вона вам розкаже. Цар закликав золоту панну, а вона й каже:

- Не скажу я вам нічого, бо розписалася своєю кров'ю.

Але її файно попросили, і вона все розказала, що браття зробили. Тоді цар дав приказ старших синів нагнати, і їх нагнали. А молодший оженився з золотою панною і жив з нею до смерти.