|
Був у селі бідний чоловік. Нікого в него не було, тілько двоє з жінкою жили. І мали вони тілько одного цапа. Та й куди чоловік ходив, туди й цап за ним ходив. І пішли вони одного разу в ліс по дрова. Чоловік рубає дрова, а цап під корчиком гребе щось там ногами. І вигріб котелик* грошей. Чоловік як то увидів, дуже зрадів. Уже дров не ніс, забрав ті гроші й поніс додому. Прийшов і сказав:
— Жінко, тепер маємо з чого жити. Цапок найшов нам котелик грошей.
І розжилися вони, добре їм було жити. Мали з-за чого. І сказав чоловік:
— Цей цап буде жити в хаті разом з нами. Цап спав на ліжку і їв за столом разом з ними. Потому цап постарів і згинув. Чоловік каже жінці:
— Цего цапа треба поховати так, як людину. Зробили йому домовину, чоловік пішов до попа й каже:
— Отче духовний, може, би ви були такі добрі і похоронили мені цапа.
Священик каже:
— Хто таке чув у світі, аби священик ішов хоронити цапа? Чоловік каже:
— Ви похороніть, бо цап гроші відказав*. А священик йому:
— Давно би ти сказав, що гроші відказав.
І пішов похоронив цапа, як людину. Бо за гроші все зробиться.
|
* Коте́лик — казанок.
* Відка́зувати — тут: заповідати, залишати у спадок.
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Село Великий Рожен, Косівського району, Івано-Франківської області
8 лютого 1994 року
Оповідач: Чорнищук Василь Палійович (1922 року народження)
Українські народні казки: Книга 2. Казки Гуцульщини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Львів: Світ, 2004. — 312 с.
Видавництво ДП "Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Світ»" - http://www.dsv-svit.lviv.ua/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|