|
Було двоє молодих людей - чоловік і жінка. Було у них двоє дітей. Ішов той чоловік одного разу по вулиці і здибав злидні. Говорять вони йому: - Коли ти хочеш, щоб тобі було погано - в молодості чи на старість? Він до злиднів:
- Я спитаюся в жінки і скажу вам завтра. Жінка до него;
- Доки ми молоді та можем робити, то якось проживем. А на старість ми не зможем робити, то хай нам тоді буде добре.
Здибався він із злиднями та й каже;
- Ми будем злиднювати за молодих літ. Вернувся додому та й каже жінці:
- Як ми маємо за молодих літ злиднювати, то давай віддамо їдну дитину до мої мами, а другу до твої. Та й підем по білім світі.
Посилає жінка дитину до свої мами за кукурудзяною мукою на мамалиґу. А другу дитину до чоловікової мами за молоком. Маленька Оксанка несла муку - звіялася буря і муку розвіяла. А хлопчик ніс молоко, упав і розбив гладущика. Вернулися діти додому і нічого не принесли.
І сказав чоловік:
- То відводьмо дітей до мої і твої мами та й ідем уже в білий світ. І пішли. Спочатку йшли разом, а потому він пішов наліво, а вона - направо. Йшла, йшла і зовсім стомилася. І прийшла до пана під ворота. Згавкали пси. По подвір'ю ходи панський управитель. Підходи до воріт та й питає жінку:
- Що ти хочеш? А вона каже:
- Най мене баринь прийме на роботу. І най лиш дасть їсти і дасть чим прикрити хребет. Що скаже, то буду робити.
Пішов управитель до пана та й каже, що проситься на роботу жінка.
- ...Буде робити, що скажете, тілко прикриєте їй хребет і дасте їсти.
Пан їй говори:
- Підійди сюди. Вона підійшла.
- Ти вмієш корови доїти?
- Вмію, вмію.
- А чистити коло свиней вмієш?
- Вмію. Каже пан:
- Заберіть її на кухню, помийте, нагодуйте і дайте їй шмаття тіло прикрити.
Дали їй дійницю, і пішла вона доїти корови. Каже пан управителю:
- Піди за нею і подивися, як вона там подої. Подивився управитель і каже:
- Дуже добре і чисто все роби. Так вона поробила рік. Пан питає:
- Що вам платити?
А вона йому:
- Нічого не треба платити. Спасибі вам, що ви мене приймили і даєте їсти.
Не хотіла вона брати від пана плату і на другий рік. А на третій рік вмирає паня. Пан закликає ту наймичку в кімнату та й дає їй те, дає друге.
- Зайди, - каже, - в кімнату. А вона йому:
- Не можу я заходити до вас у кімнату, бо ви пан, а я хто?
І не заходи. Але підвів її пан до того, що вона стала панови жінкою. Переписує на неї половину свого майна. А через рік пан умирає. Поховали пана, і всі їй говорять "бариня". Управляє вона тим хазяйством, як управляли пани, що жили там до неї.
А через якийсь час підходи під ворота жебрак. А вона сидить на балконі та й посилає управителя.
- Піди спитай, що він хоче.
Вона зразу пізнала, що то її чоловік, але не казала цього. А управитель іде до воріт та й питає:
- Що ви хочете?
- Я хочу, щоб мене пан чи паня прийняли на роботу. Мені лиш би дали їсти і дали тіло чим прикрити. Більше я нічого не хочу.
Управитель підходи до пані та й каже:
- Жебрак хоче, щоб його прийняли на роботу за їду і за те, що одягнуть його.
А вона:
- Скажи йому, най іде сюди. Приходи до неї жебрак та й каже:
- Прийміть мене, барине. А вона питає:
- А ти коней умієш годувати? Умієш їх чистити? Він до неї:
- Все вмію. Що скажете - то буду робити.
Та й пішов він на кухню, бо пані сказала помити його, переодягти і нагодувати.
Пішов він до коней, погодував їх, почистив. Тоді пішов до корів, до свиней. Скрізь усе в порядок приводить. А управитель за ним. Прийшов і каже пані:
- Добре, барине, працює цей жебрак.
Паня закликає його до себе і дає йому костюм.
- На одягнися, не ходи отак.
- Ні, барине, спасибі, спасибі.
І не подає вона вигляду, що він її чоловік.
А через тиждень-два знов повторює про костюм. А він знов не хоче брати, бо коло коней. Вона й говорить:
- Одягай.
Прослужив він у неї три роки, і вона не признавалася, що вона - його жінка. А на четвертому році закликала до себе та й каже:
- Сідай.
- Нє, барине, я не сідаю.
- Ану сідай.
Присилувала його, щоб він таки сів коло неї, і говорить йому:
- Ти пізнаєш мене чи ні?
- Нє, барине, я вас не знаю. Тоді вона йому каже:
- А чого ж це ти мене не пізнаєш? Не пам'ятаєш, як ти здибався зі злиднями і вони тебе питали, коли нам краще злиднювати - в молодих літах чи на старості?
А він їй:
- То це ти, жінко?
- Ти забув, чоловіче, як діти пішли за молоком і мукою? І ні молока, ні муки. А тепер ми все будем мати.
І сьогодні панують обоє.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Розкопинці, Сокирянського району, Чернівецької області
4 серпня 1984 року
Оповідач: Зелена Парасковія Іванівна (1918 року народження)
Українські народні казки: Книга 9. Казки Буковини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 456 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|