|
Було дванадцять живанів. Вони ходили, ходили в горах, що їм треба, прийдуть, заберуть. І єден вирішив залишити їх і в єднім селі женився. Він жив у селі, і його поставили церківником. Зайшли живани до нього й говорять:
- Ми прийдеме, як будуть у церкві гроші.
- Добре, приходьте.
Він зібрав своїх товаришів, з тих, що до церкви ходять, привів їх до церкви та роздів до голого. І єдного в єдну закутану поставив, другого в другу закутану, третього в третю та четвертого в четверту. І всі чисто голі.
А живани прийшли й почали молитися Богу. Та й кажуть:
- Кілько ми по церквах ходили, а ще таких голих святих не виділи.
Та й пішли касу розбирати, гроші. А єден голий гойкає:
- То мій ґрейцар! А другий:
- То мій ґрейцар!
Всі чотири так гойкали. І живани напудилися та ще й свої гроші, що мали з собою, в церкві лишили. І повтікали. Грошей много було, церква стала багата.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Люта, Великоберезнянського району, Закарпатської області
9 липня 1988 року
Оповідач: Скрипич Николай Васильович (1905 року народження)
Українські народні казки: Книга 18: Казки Закарпаття. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2007. — 424 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|