|
Колись, при польській власті, ішов уночі, в другій годині селом шандар, участковий села, і сильно змерз. Холодно було. Постукав до одного чоловіка, аби зайти до хати погрітися. Чоловік піднявся, відкрив, пустив шандаря до хати. І увидів, що він холодний, а може, й голодний. Сказав чоловік жінці:
- Засвіти, жінко, свічку, піди на під, внеси качанів, та протопим трохи, та й, - каже, - пан шандар погріється. Та й молока йому нагрієм, та й поп'є теплого.
Жінка засвітила свічку, пішла на стрих, внесла кошик качанів, розтопила в хаті, загріла молока. Він погрівся, молока теплого випив, подякував і пішов.
А на другий день приходить штраф, заплатити злотий кари - за то, що жінка ішла з свічкою на під по качани. По техніці безпеки цього не можна було робити, бо була солом'яна стріха.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Стецева, Снятинського району, Івано-Франківської області
26 жовтня 1986 року
Оповідач: Від В.Т.Козьмика (1930)
Українські народні казки: Книга 12. Казки Покуття: Ч. І. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2005. — 416 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
|